Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.com

Психологічна валіза для педагогів - Консультація для педагогів

Головна статті
Психологічна валіза для педагогів
Розвиток пам’яті
Готуємось до навчання у школі
ЗАКОНОМІРНОСТІ СПІЛКУВАННЯ
Консультація для педагогів
Рецепт на цілий рік
БІЛА КАЗКА
ЖОВТА КАЗКА
КОРИЧНЕВА КАЗКА
СИНЯ КАЗКА
ЧЕРВОНА КАЗКА
СІРА КАЗКА
РЯБА КАЗКА
БУРШТИНОВА КАЗКА
Всі сторінки

 

Консультація для педагогів:

«Про особливості педагогічного впливу на ставлення до себе малюка – дошкільника»

Шановні педагоги!

Психологічними дослідженнями доведено: найважливішим джерелом формування самооцінки у дітей є оцінки, які даються їм іншими людьми, особливо важливі, значущі при цьому оцінні судження авторитетних осіб: вчителів, вихователів, батьків. Тому розвиток адекватної самооцінки, правильної організації, самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об’єктивності зовнішніх оцінок. Отже, від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’ї і в ДНЗ, залежить і ставлення до себе дитини – дошкільника: «Я добрий», «Я поганий», «Я вмію», «Я буду чемним».

Типові помилки дорослих і батьків у педагогічних установках:

• Негативна оцінка діяльності дитини: дитині не можна говорити: «Ти не вмієш будувати, малювати і т.д.». У цих випадках дитина не може зберегти спонукання до даного виду діяльності, втрачає впевненість у собі.

• Не можна дозволяти, щоб негативна оцінка діяльності дитини поширювалася на особистість. Це блокує розвиток дитини і формує комплекс неповноцінності. Невротичний розвиток починається з переживання низької самооцінки, викликаної ставленням, впливом дорослих.

• Дуже важлива інтонація, емоційне забарвлення висловлення, зверненого до дитини. Діти раннього і навіть дошкільного віку реагують не стільки на зміст висловлення дорослого, скільки на емоційне забарвлення, у яке вкладено ставлення до них.

• Неприпустимо порівнювати дитину (її справи, вчинки) з кимось іншим, її не можна нікому протиставляти, такі порівняння є, з однієї сторони, психотравмуючими, а з іншого боку – вони формують негативізм, егоїзм і заздрість.

• Дорослі (батьки і вихователі) повинні створити таку систему взаємин з дитиною, у якій вона буде сприймати себе тільки сприятливо (як норму). Лише в цьому випадку дитина зможе нормально реагувати на чужі успіхи без зниження самооцінки.

• Головна функція дорослих полягає в тім, щоб здатність соціальної адаптації дитини виходила з її можливостей. Ми – дорослі, повинні навчитися регулювати ступінь психологічного навантаження на дитину, що не повинна перевищувати її можливостей.

• У ставленні до дитини неприпустимий різкий перехід від тільки позитивних оцінок до різко негативних, від наказового тону до ласкавого задобрювання.

Позитивне емоційне ставлення дитини до себе у віці від 3-х до 7-ми років, самоповага, розвинуте почуття своєї значимості, цінності для інших є найважливішими показниками життєздатності дитини – дошкільника.

А ці показники, як ви зрозуміли, знову таки залежать від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’Ї (перш за все) і в ДНЗ. В основі розумного виховання мають лежати такі універсальні положення:

прийняття дитини;

удосконалення системи схвалень і покарань;

налагодження суб’єкт – суб’єктник взаємин у підсистемі «батьки – діти».

Термін «прийняття» ввійшов у практику виховання завдяки науковій творчості відомого психотерапевта ХХ століття, представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: «Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе».

Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люблять. Іншими словами, оптимальним батьківським впливом буде сказати їй: «Ми тебе дуже любимо, але те, що ти робиш, засмучує нас, тому краще не роби так». К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті.

Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок; умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтримати дитину, усвідомлюючи, що її цінності та системи поглядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; поблажливим ставленням до своїх вихованців.

За всім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабостях, недоліках, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін.

У педагогів – батьків малюк вчиться розуміти, що саме йому не слід робити. Під час такого впливу спрацьовує безліч механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведінкою інших людей. Педагоги, батьки мають пам’ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд.

Втім, практикою виховання доведено, що невміла похвала може завдати дитині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання може бути надзвичайно корисним. Най важливіше правило, яким мають керуватися дорослі, заохочуючи чи осуджуючи, полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів – висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чітку позитивну оцінку дитячих намірів або вчинків. Це судження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на слова дорослого, вони пізніше повторять подумки. Ці внутрішні позитивні оцінки великою мірою визначають гарну думку дитини про себе і навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивного самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги.

Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеного і недозволеного в поведінці дітей, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості, відмінності. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між вихователями і вихованцями.

Батьки – це вчителі у найважливішій школі на світі – школі становлення особистості.

Виховання особистості (самооцінка)

Для того, щоб виховати особистість (правильну самооцінку), потрібно, щоб у дитини були присутні 5-ть відчуттів:

• Відчуття безпеки, повинна відчувати захищеність, особливо вдома.

• Відчуття індивідуальності – дитина повинна навчитись радіти, що вона така є, немає нікого схожого на неї.

• Відчуття належності – дитина повинна відчувати радість, що вона належить до якоїсь групи, народу, країни.

• Відчуття мети (або сенсу життя). Усвідомлення того, що потрібно зробити, щоб досягти своєї мети.

• Відчуття компетентності. Дитина повинна навчитись знаходити в собі риси, вміння та навички, які в неї кращі, ніж у інших, і спиратися на них.

Формування правильної самооцінки – це наріжний камінь виховання особистості. Дитина так само, як і дорослий, повинна любити і правильно оцінювати себе. Тільки тоді вона навчиться любити інших.

Література:

1. «Психологічна газета», квітень 2005 рік, №8 ст…19-26.

2. Посібник «Дошкільнятко: я + ти», 2003р.

3. Газета «Психолог», №16, 2005р.

Консультація для педагогів:

Профілактика дитячої нервовості

У дітей раннього й дошкільного віку психічна діяльність перебуває в стадії активного становлення. Якщо немає оптимальних умов для формування психіки дитини, починаючи із самого раннього дитинства, можуть виникнути функціональні порушення вищої нервової діяльності, що відбиваються насамперед у різноманітних формах неадекватного поводження. За неправильного підходу дорослих форми неадекватного поводження у малюків закріплюються, набувають більш стійкого характеру, у них виникають неврози. Тоді потрібне вже відповідне лікування, обумовлене психоневрологом або психіатром. У низці випадків, якщо не лікувати дитину, неврози призводять у подальшому до несприятливого розвитку особистості.

Порушення поведінкових реакцій.

Нормальне поводження дитини характеризується його активним, емоційно-позитивним ставленням до довкілля. Дитина жваво цікавиться всім, що відбувається навколо, охоче вступає у спілкування з дорослими, із захопленням грає самостійно або з іншими дітьми, спокійно, без вередувань, виконує вимоги дорослих: миє руки, одягається й роздягається, лягає спати тощо.

Не можна вимагати від дитини, особливо раннього віку, щоб її поведінка була оптимальною. Незрілість її мозку та недосконалість функцій призводять до певної нестійкості поведінки. Для дитини раннього віку вона природна. Так, будучи захопленим грою, малюк може не одразу відповісти на пропозицію вихователя або батьків йти їсти чи спати. Він може заплакати, якщо в нього забирають іграшку або його забирають від дітей, з якими він грав. Коли дитина стомлена, вона може заплакати від найменшого осудження або невдачі на будь-якому занятті. Але такі реакції короткочасні, непостійні, й причину їх виникнення завжди легко пояснити.

Форми неадекватного поводження.

Поведінку дитини можна вважати неадекватною у тому разі, якщо вона часто й необґрунтовано перебуває в негативному емоційному стані та її реакції перешкоджають оптимальному задоволенню її власних органічних і психологічних потреб, або заважають нормальному життю дітей і дорослих, що оточують її.

До неадекватних реакцій належать:

• упертість, тобто відмова підкоритися обґрунтованим вимогам дорослих. Наприклад, дитина категорично відмовляється йти їсти або

спати, хоча вона голодна і хоче спати; мити руки, які забруднила, одягти

пальто, хоча їй холодно тощо;

• вередування, виявляється в тому, що дитина виражає будь-яке бажання, а за спроби його задовольнити від нього відмовляється. На

приклад, просить ляльку, коли одержує її, каже: «Не хочу ляльки!»;

• невмотивований плач, що виникає у дитини з найменшої незначної причини. Наприклад, інша дитина, проходячи мимо, зачепила її

або вихователька не одразу зав'язала їй шнурки тощо;

• відмова від контактів з вихователем, шли ніякі спроби заохотити дитину до розмови, викликати до себе позитивне ставлення, не мають успіху;

• відмова від контакту з іншими дітьми, коли дитина прагне бути

окремо від дітей, грає тільки одна, осторонь від них, плаче, коли до

неї підходять діти, відвертається від них, не розмовляє з ними, не хоче

брати участі у групових іграх і заняттях разом з іншими дітьми;

• рухова розгальмованість — дитина дуже рухлива, не може зосередитися на будь-якій діяльності, швидко переходить від одного предмета

до іншого, не здатна до стійкої уваги на заняттях і в іграх, заважає

грати іншим дітям; агресивна — штовхає й б'є інших, кричить, забирає

іграшки, кусає дітей спочатку, щоб забрати іграшку, а потім виражає

цим свій збуджений стан; ламає і кидає іграшки.

Причини виникнення неадекватного поводження. Дитина може мати деякі вроджені передумови для так названої дитячої нервовості. Вона може успадкувати від батьків схильність до слабкого або збудливого типу нервової діяльності, а виходить, її нестійкість, призводить до нервовості.

Розрізняють вроджений нахил до нервовості, що виникає у плоду до народження під впливом несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку. Такі умови створюються, якщо мати під час вагітності перенесла важке захворювання або нервове потрясіння, погано харчувалася, вживала алкогольні напої, курила. Сприяють цьому також токсикози другої половини вагітності, бо при цьому плід одержує недостатньо кисню. В останні місяці вагітності найбільш активно розвиваються функції головного мозку, у цей час клітини центральної нервової системи особливо чутливі до кисневої недостатності. За таких несприятливих чинників ознаки нервовості проявляються вже в перші дні після народження дитини: вона багато кричить, часто прокидається, будь-які негаразди позначаються на її мозку, який ще швидко розвивається. Це насамперед пологова травма, захворювання періоду новонародженого і у перші місяці життя, а більше у старшому віці — тривалі захворювання, неправильне харчування, недотримання правильних вікових режимів, особливо недостатній денний сон. Дуже рано, з перших місяців життя, починають позначатися і соціальні причини. Уже у віці 1-го року можливі прояви наслідків неправильного виховання.

У першому півріччі життя дитини формуються взаємини в системі «мати — дитина». Усякі порушення в цій системі позначаються на розвитку малюка, особливо на врівноваженості його психіки. У другому півріччі відбувається бурхливий процес становлення спілкування із членами родини. У цьому віці кількість психогенних, так званих стресових чинників збільшується. Дитина зауважує і по-своєму переживає все, що відбувається навколо неї. Що старше вона стає, то більше чинників соціального середовища впливає на її поведінку.

До значної напруги нервової системи та розвитку нервовості може призвести гучна обстановка, сімейні сварки. Дитина починає зауважувати несправедливе до себе ставлення, різкий або нервовий, швидкий перехід від надмірної суворості до пестощів, часті заборони, придушення ініціативи.

В умовах ДНЗ неадекватне поводження проявляється насамперед при звиканні дитини до нових умов ЖИТТЯ.

Як ліквідувати неадекватні форми поводження. Що раніше спробувати позбавити дитину від проявів неадекватної поведінки, то більше успішними будуть результати. Однак для цього слід дотримуватися певних умов: насамперед— порадитися з психологом, лікарем і з'ясувати, який стан здоров'я дитини; налагодити контакт з батьками і разом з ними боротися за нормалізацію психічного стану малюка; пам'ятати, що різні форми неправильного поводження дитини вимагають різного підходу до нього.

Так, у разі прояву вередливості і впертості слід забезпечити до дитини спокійне, доброзичливе ставлення, діяти методом відвертання і не заохочувати неправомірних вимог, не вдаватися до покарань. Краще перестати на деякий час контактувати з дитиною. Без відповідної реакції дорослого їй стає нецікаво вередувати чи впиратися. Тоді треба підійти до неї і спробувати залучити до будь-якої діяльності або гри, при цьому треба зберігати до дитини спокійне та доброзичливе ставлення.

Правильні виховні підходи в родині і в дошкільній установі приводять до бажаного результату.

При плаксивості доцільно відвертати увагу дитини, приголубити, залучити її до спільної гри з дітьми, дати доручення, щоб вона їх самостійно виконувала.

Велике значення для профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільної установи й батьків.

Рухове розгальмування можна зняти, включивши дитину в заняття, пов 'язані з цілеспрямованою діяльністю, яка має здійснюватися при позитивному емоційному ставленні малюка, його зацікавленості. Варто чергувати періоди рухової активності з періодами концентрації уваги, прагнучи до збільшення стійкості діяльності дитини. Якщо дитина настроєна агресивно, передусім варто з'ясувати причини такого стану: обстановку у родині, стан здоров'я малюка, стан його нервової системи. Слід уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії. Іноді доцільно перевести таку дитину в групу старших дітей. Дитину з проявами агресії треба постійно тримати в полі зору, займати її індивідуальною грою, давати цікаві доручення, стежити, щоб вона була зайнята грою або цілеспрямованою діяльністю.

Профілактика неадекватної поведінки полягає у створенні для дитини оптимальних умов розвитку, забезпечення достатньої, але не надмірної фізичної й психічної активності повноцінного спілкування з дорослими, правильної організації колективних ігор, систематичного перебування на свіжому повітрі, процедури загартування, чергування активності й відпочинку, зміни різних видів діяльності. Виховна робота має містити індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей слід пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання до труднощів, які зростають.

Варто усіляко заохочувати у дитини прояв самостійності. Якщо на

слова «я сам» обмежувати дії малюка забороняти йому робити, що він

хоче, то він дуже швидко починає відмовлятися виконувати вимоги

дорослих. Постійні заборони сприяють розвитку дитячої нервовості.

Разом з тим слово «не можна» має бути справжньою забороною. Якщо

дитина після слова «не можна» отримує бажане, то це слово не закріплюється як заборона. Для того щоб у дитини вироблялася диференціювання на слова «можна» і «не можна», дії дорослих мають відповідати

змісту цих слів. Відсутність такого диференціювання ускладнює життя

дитини, що не слухається не тому, що вона негарна або вперта, а тому,

що не може правильно оцінити вимог дорослих. Дитина охоче виконує

вимоги, якщо вони сформульовані у вигляді прохання, а не наказу.

Література:

1. Кочерга О. В.Психофізіологія дітей 1-3 років.-К.: Вид.дім «Шкільний світ»:2006.

2. Кочерга О.В.Повірте у свою дитину//Дошкільне виховання,2004, №3.

3. Люблінська Г.О. Дитяча психологія.- К.: Радянська школа , 1974.

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей .

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини .

3. Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання .

4. Використання системи „фішок” і грамот в оцінюванні діяльності дітей .

5. Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини .

6. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт , а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів .

7. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами .

8. Указуючи на помилки , намітити шлях до успіху .

9. Акцентування уваги учня на його успіхах , перемогах .

10. Створення ситуацій успіху .

11. Надання емоційної підтримки учням словами , поглядом , дотиком.

12. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень .

13. Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих , сором’язливих , тривожних дітей . Важливо звернути увагу інших учнів на їхні успіхи , підвищувати їхній статус у класі .

14. Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних , невпевнених дітей. Певний період часу їх можна включати в групи з 2 – 3 учнів , що разом будуть розповідати вірш , співати пісню і т. д. , щоб вони відчули підтримку .

15. Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми : „Знайомство . Як подружитися”, „Що таке дружба” і т. д. Така робота буде більш ефективною,

якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій , обговорення , проказування почуттів за даними ситуаціями . Також корисними будуть заняття з використанням веселих , жартівливих командних ігор .

 



Finland inotur picma