Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.com

Психологічна валіза для педагогів

Головна статті
Психологічна валіза для педагогів
Розвиток пам’яті
Готуємось до навчання у школі
ЗАКОНОМІРНОСТІ СПІЛКУВАННЯ
Консультація для педагогів
Рецепт на цілий рік
БІЛА КАЗКА
ЖОВТА КАЗКА
КОРИЧНЕВА КАЗКА
СИНЯ КАЗКА
ЧЕРВОНА КАЗКА
СІРА КАЗКА
РЯБА КАЗКА
БУРШТИНОВА КАЗКА
Всі сторінки

alt

У дітей є власна манера бачити, думати, відчувати, і немає нічого не розсудливішого, ніж бажання замінити її нашою…

Ж.-Ж.Руссо

Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.




Рекомендації щодо розвитку уваги дітей

старшого дошкільного віку.

У кожне заняття включайте вправи, ігри на розвиток уваги, широко представлені в літературі для педагогів і батьків.

1. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.

3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закреслювати олівцем усі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).

4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.

5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.

6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.

7. Пропонуйте дітям:

• повторювати слова, цифри, речення, сказані вами;

• незакінчені фрази, які потрібно закінчити;

• запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.

8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.

На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.

10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.


Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Рекомендації щодо розвитку пам’яті дітей старшого дошкільного віку.

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю).

2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індивідуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи почуттів (зір, нюх, дотик).

3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятовування і пригадування, уміння:

• аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності;

• здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками;

• класифікувати предмети та явища на основі узагальнення;

• встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніх предметів.

4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.


Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Рекомендації щодо розвитку мислення та мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити

1. Включайте в заняття завдання на:

 порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними;

 класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками;

 знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими;

 складання цілого з частин (розрізні картинки);

 послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними;

 усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його);

 завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення:

• після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої;

• розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою;

• допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи;

• учіть дітей доводити свою думку, виражати її.

На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.

Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Рекомендації щодо розвитку дрібної моторики дошкільнят.

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи:

• катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки;

• розминати пальцями пластилін, стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався);

• робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш;

• двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою);

• показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять,

• показувати тільки один великий палець окремо;

• тарабанити всіма пальцями обох рук по столі;

• махати в повітрі тільки пальцями;

• кистями рук робити «ліхтарики»;

• плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі;

• збирати всі пальчики в пучку;

• нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку;

• намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець;

• зав'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці;

• защібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком.

Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

Консультація для педагогів:

“Основні рекомендації психолога щодо організації педагогічного спілкування»

 


ЗАКОНОМІРНОСТІ СПІЛКУВАННЯ

Кожен з нас знає, що є спілкування і неспілкування «Не можу дійти з ним згоди», — говоримо ми. Або навпаки: «Оце так поспілкувалися!»

Одним з найтяжчих покарань у стародавній Греції був остракізм, який передбачав, крім позбавлення громадянських прав, ще й заборону спілкування з винним. Дефіцит спілкування, дружніх стосунків викликає труднощі і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а часто й захворювання.

Часто у взаєминах, спілкуванні з людьми ми пізнаємо себе. Але чи існують якісь індивідуальні властивості людини, важливі для її позиції у спілкуванні і для самого спілкування? Психологічна наука говорить про особливості темпераменту й характеру, основні норми ділових та особистих стосунків, що дає змогу зберігати стабільні особистісні контакти, підняти на вищий рівень ефективність і культуру ділових взаємин.

У сучасній психології є напрям, який називається інтеракціонізм — взаємодія. Суть його полягає в тому, що всі соціально-психологічні дії та явища можна безпосередньо або опосередковано звести до взаємодії людей, перетину їх впливів один на одного. На прикладі байки «Лебідь, Щука і Рак» можна простежити, до чого призводить неефективна стратегія міжособистісної взаємодії та розуміння.

Зіставляючи класифікації рівнів спілкування, можна звести їх до трьох основних «ліній спілкування»:

1. Маніпулювання (від грубого до розумного).

2. Конкуренція, змагання, суперництво (від жорстокого «Людина людині вовк» до конструктивних форм).

3. Співпраця (від безкорисливої уваги й сердечності до глибоких, на все життя, взаємин: дружби, любові, соратництва).

У світі людських взаємин стосунки, як правило, розвиваються не лише за однією з цих ліній, а реалізуються у взаємодії. Так, у сім'ї є управління дітьми і спроби дорослих керувати одне одним, є суперництво між братами й сестрами, між дорослими (за домінування).

У школі можна командувати колективом, учнями, стимулюючи боротьбу за першість, і співпрацювати, чого так не вистачає нам. Недарма з'явилася педагогіка співпраці.

Спілкування часто вважають діалогом або обміном інформацією. У процесі спілкування люди реалізують свою людяність, індивідуальність і неповторність.

Широке філософське розуміння спілкування дає змогу висунути формулювання: спілкування є і основою, і змістом виховання.

Спілкуючись з учителем, батьками, психологом, учень засвоює вміння жити серед людей, розуміти інших. Чим сильніший дух гуманного педагогічного спілкування, тим менше конфліктів виникає з вихованцями, тим легше їх розв'язати.

Позитивне, емоційне забарвлення міжособистісних взаємин, яке викликає симпатію, почуття наближеності до іншої людини називається аттракцією.

ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ФОРМУВАННЯ АТТРАКЦІЇ

1. «Дзеркало ставлення» — добра посмішка, сигнал «я — ваш друг».

2. «Ім'я»:

— звернення до людини на ім'я;

— увага до особи;

— утвердження людини як особистості.

3. «Золоті слова»:

— комплімент;

— ефект навіювання;

— «терплячий слухач»;

— терпляче та уважне вислуховування співрозмовника.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

1. Пам'ятайте: кожен співрозмовник — особистість!

2. Організовуйте спілкування не «від себе», а «від них».

3. Не організовуйте спілкування «по вертикалі».

4. Формулюйте діалоги з урахуванням особистості. Не переводьте їх на читання

моралі.

5. Поважайте прагнення особистості самостійності та поважайте її погляди.

Увага! Стежте за:

— своїми думками — вони стають словами;

— своїми словами, вони стають вчинками;

— своїми вчинками, вони стають характером;

— своїм характером, тому що він визначає вашу долю.

Вісім правил Дейла Карнегі, які принесуть вам душевний спокій і щастя

1. Поводьтеся життєрадісно, і ви почуватиметесь життєрадісним.

2. Ніколи не намагайтеся помститися вашим ворогам, тому що цим ви завдаєте

cобі більшої шкоди, ніж їм.

3. Замість того, щоб хвилюватися через чиюсь невдячність, не сподівайтесь на

вдячність. Пам'ятайте, що єдиний спосіб знайти щастя — не чекати

вдячності, а творити добро заради власної радості.

4. Вдячність — така риса характеру, яку слід виховувати, тому, якщо хочемо,

щоб наші діти були вдячними, необхідно вчити їх цього.

5. Ведіть рахунок своїх успіхів, а не своїх неприємностей. У житті треба

ставити перед собою дві мети. Перша — здійснення того, чого ви

прагнули. Друга — уміння радіти досягнутому.

6. Не уподібнюйтесь до когось. Знайдіть себе і залишайтеся собою, адже

уподібнення — самогубство.

7. Коли доля дає вам лимон, намагайтеся зробити з нього лимонад.

Найважливіше в житті полягає в тому, щоб максимально використовувати

свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Справді важливим є уміння

скористатися втратами. Це потребує розумових зусиль, у цьому й полягає

різниця між розумною та нерозумною людиною.

8. Забувайте про свої неприємності, намагайтеся дати трохи щастя іншим. Якщо

ви робите добро для інших, ви, насамперед, допомагаєте собі.

Література:

1.Газета «Психолог»,№11,2006,ст.28-29.

2.Газета «психолог»,№1,2006, ст.12-15.

 


 

Консультація для педагогів:

«Про особливості педагогічного впливу на ставлення до себе малюка – дошкільника»

Шановні педагоги!

Психологічними дослідженнями доведено: найважливішим джерелом формування самооцінки у дітей є оцінки, які даються їм іншими людьми, особливо важливі, значущі при цьому оцінні судження авторитетних осіб: вчителів, вихователів, батьків. Тому розвиток адекватної самооцінки, правильної організації, самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об’єктивності зовнішніх оцінок. Отже, від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’ї і в ДНЗ, залежить і ставлення до себе дитини – дошкільника: «Я добрий», «Я поганий», «Я вмію», «Я буду чемним».

Типові помилки дорослих і батьків у педагогічних установках:

• Негативна оцінка діяльності дитини: дитині не можна говорити: «Ти не вмієш будувати, малювати і т.д.». У цих випадках дитина не може зберегти спонукання до даного виду діяльності, втрачає впевненість у собі.

• Не можна дозволяти, щоб негативна оцінка діяльності дитини поширювалася на особистість. Це блокує розвиток дитини і формує комплекс неповноцінності. Невротичний розвиток починається з переживання низької самооцінки, викликаної ставленням, впливом дорослих.

• Дуже важлива інтонація, емоційне забарвлення висловлення, зверненого до дитини. Діти раннього і навіть дошкільного віку реагують не стільки на зміст висловлення дорослого, скільки на емоційне забарвлення, у яке вкладено ставлення до них.

• Неприпустимо порівнювати дитину (її справи, вчинки) з кимось іншим, її не можна нікому протиставляти, такі порівняння є, з однієї сторони, психотравмуючими, а з іншого боку – вони формують негативізм, егоїзм і заздрість.

• Дорослі (батьки і вихователі) повинні створити таку систему взаємин з дитиною, у якій вона буде сприймати себе тільки сприятливо (як норму). Лише в цьому випадку дитина зможе нормально реагувати на чужі успіхи без зниження самооцінки.

• Головна функція дорослих полягає в тім, щоб здатність соціальної адаптації дитини виходила з її можливостей. Ми – дорослі, повинні навчитися регулювати ступінь психологічного навантаження на дитину, що не повинна перевищувати її можливостей.

• У ставленні до дитини неприпустимий різкий перехід від тільки позитивних оцінок до різко негативних, від наказового тону до ласкавого задобрювання.

Позитивне емоційне ставлення дитини до себе у віці від 3-х до 7-ми років, самоповага, розвинуте почуття своєї значимості, цінності для інших є найважливішими показниками життєздатності дитини – дошкільника.

А ці показники, як ви зрозуміли, знову таки залежать від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’Ї (перш за все) і в ДНЗ. В основі розумного виховання мають лежати такі універсальні положення:

прийняття дитини;

удосконалення системи схвалень і покарань;

налагодження суб’єкт – суб’єктник взаємин у підсистемі «батьки – діти».

Термін «прийняття» ввійшов у практику виховання завдяки науковій творчості відомого психотерапевта ХХ століття, представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: «Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе».

Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люблять. Іншими словами, оптимальним батьківським впливом буде сказати їй: «Ми тебе дуже любимо, але те, що ти робиш, засмучує нас, тому краще не роби так». К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті.

Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок; умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтримати дитину, усвідомлюючи, що її цінності та системи поглядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; поблажливим ставленням до своїх вихованців.

За всім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабостях, недоліках, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін.

У педагогів – батьків малюк вчиться розуміти, що саме йому не слід робити. Під час такого впливу спрацьовує безліч механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведінкою інших людей. Педагоги, батьки мають пам’ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд.

Втім, практикою виховання доведено, що невміла похвала може завдати дитині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання може бути надзвичайно корисним. Най важливіше правило, яким мають керуватися дорослі, заохочуючи чи осуджуючи, полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів – висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чітку позитивну оцінку дитячих намірів або вчинків. Це судження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на слова дорослого, вони пізніше повторять подумки. Ці внутрішні позитивні оцінки великою мірою визначають гарну думку дитини про себе і навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивного самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги.

Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеного і недозволеного в поведінці дітей, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості, відмінності. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між вихователями і вихованцями.

Батьки – це вчителі у найважливішій школі на світі – школі становлення особистості.

Виховання особистості (самооцінка)

Для того, щоб виховати особистість (правильну самооцінку), потрібно, щоб у дитини були присутні 5-ть відчуттів:

• Відчуття безпеки, повинна відчувати захищеність, особливо вдома.

• Відчуття індивідуальності – дитина повинна навчитись радіти, що вона така є, немає нікого схожого на неї.

• Відчуття належності – дитина повинна відчувати радість, що вона належить до якоїсь групи, народу, країни.

• Відчуття мети (або сенсу життя). Усвідомлення того, що потрібно зробити, щоб досягти своєї мети.

• Відчуття компетентності. Дитина повинна навчитись знаходити в собі риси, вміння та навички, які в неї кращі, ніж у інших, і спиратися на них.

Формування правильної самооцінки – це наріжний камінь виховання особистості. Дитина так само, як і дорослий, повинна любити і правильно оцінювати себе. Тільки тоді вона навчиться любити інших.

Література:

1. «Психологічна газета», квітень 2005 рік, №8 ст…19-26.

2. Посібник «Дошкільнятко: я + ти», 2003р.

3. Газета «Психолог», №16, 2005р.

Консультація для педагогів:

Профілактика дитячої нервовості

У дітей раннього й дошкільного віку психічна діяльність перебуває в стадії активного становлення. Якщо немає оптимальних умов для формування психіки дитини, починаючи із самого раннього дитинства, можуть виникнути функціональні порушення вищої нервової діяльності, що відбиваються насамперед у різноманітних формах неадекватного поводження. За неправильного підходу дорослих форми неадекватного поводження у малюків закріплюються, набувають більш стійкого характеру, у них виникають неврози. Тоді потрібне вже відповідне лікування, обумовлене психоневрологом або психіатром. У низці випадків, якщо не лікувати дитину, неврози призводять у подальшому до несприятливого розвитку особистості.

Порушення поведінкових реакцій.

Нормальне поводження дитини характеризується його активним, емоційно-позитивним ставленням до довкілля. Дитина жваво цікавиться всім, що відбувається навколо, охоче вступає у спілкування з дорослими, із захопленням грає самостійно або з іншими дітьми, спокійно, без вередувань, виконує вимоги дорослих: миє руки, одягається й роздягається, лягає спати тощо.

Не можна вимагати від дитини, особливо раннього віку, щоб її поведінка була оптимальною. Незрілість її мозку та недосконалість функцій призводять до певної нестійкості поведінки. Для дитини раннього віку вона природна. Так, будучи захопленим грою, малюк може не одразу відповісти на пропозицію вихователя або батьків йти їсти чи спати. Він може заплакати, якщо в нього забирають іграшку або його забирають від дітей, з якими він грав. Коли дитина стомлена, вона може заплакати від найменшого осудження або невдачі на будь-якому занятті. Але такі реакції короткочасні, непостійні, й причину їх виникнення завжди легко пояснити.

Форми неадекватного поводження.

Поведінку дитини можна вважати неадекватною у тому разі, якщо вона часто й необґрунтовано перебуває в негативному емоційному стані та її реакції перешкоджають оптимальному задоволенню її власних органічних і психологічних потреб, або заважають нормальному життю дітей і дорослих, що оточують її.

До неадекватних реакцій належать:

• упертість, тобто відмова підкоритися обґрунтованим вимогам дорослих. Наприклад, дитина категорично відмовляється йти їсти або

спати, хоча вона голодна і хоче спати; мити руки, які забруднила, одягти

пальто, хоча їй холодно тощо;

• вередування, виявляється в тому, що дитина виражає будь-яке бажання, а за спроби його задовольнити від нього відмовляється. На

приклад, просить ляльку, коли одержує її, каже: «Не хочу ляльки!»;

• невмотивований плач, що виникає у дитини з найменшої незначної причини. Наприклад, інша дитина, проходячи мимо, зачепила її

або вихователька не одразу зав'язала їй шнурки тощо;

• відмова від контактів з вихователем, шли ніякі спроби заохотити дитину до розмови, викликати до себе позитивне ставлення, не мають успіху;

• відмова від контакту з іншими дітьми, коли дитина прагне бути

окремо від дітей, грає тільки одна, осторонь від них, плаче, коли до

неї підходять діти, відвертається від них, не розмовляє з ними, не хоче

брати участі у групових іграх і заняттях разом з іншими дітьми;

• рухова розгальмованість — дитина дуже рухлива, не може зосередитися на будь-якій діяльності, швидко переходить від одного предмета

до іншого, не здатна до стійкої уваги на заняттях і в іграх, заважає

грати іншим дітям; агресивна — штовхає й б'є інших, кричить, забирає

іграшки, кусає дітей спочатку, щоб забрати іграшку, а потім виражає

цим свій збуджений стан; ламає і кидає іграшки.

Причини виникнення неадекватного поводження. Дитина може мати деякі вроджені передумови для так названої дитячої нервовості. Вона може успадкувати від батьків схильність до слабкого або збудливого типу нервової діяльності, а виходить, її нестійкість, призводить до нервовості.

Розрізняють вроджений нахил до нервовості, що виникає у плоду до народження під впливом несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку. Такі умови створюються, якщо мати під час вагітності перенесла важке захворювання або нервове потрясіння, погано харчувалася, вживала алкогольні напої, курила. Сприяють цьому також токсикози другої половини вагітності, бо при цьому плід одержує недостатньо кисню. В останні місяці вагітності найбільш активно розвиваються функції головного мозку, у цей час клітини центральної нервової системи особливо чутливі до кисневої недостатності. За таких несприятливих чинників ознаки нервовості проявляються вже в перші дні після народження дитини: вона багато кричить, часто прокидається, будь-які негаразди позначаються на її мозку, який ще швидко розвивається. Це насамперед пологова травма, захворювання періоду новонародженого і у перші місяці життя, а більше у старшому віці — тривалі захворювання, неправильне харчування, недотримання правильних вікових режимів, особливо недостатній денний сон. Дуже рано, з перших місяців життя, починають позначатися і соціальні причини. Уже у віці 1-го року можливі прояви наслідків неправильного виховання.

У першому півріччі життя дитини формуються взаємини в системі «мати — дитина». Усякі порушення в цій системі позначаються на розвитку малюка, особливо на врівноваженості його психіки. У другому півріччі відбувається бурхливий процес становлення спілкування із членами родини. У цьому віці кількість психогенних, так званих стресових чинників збільшується. Дитина зауважує і по-своєму переживає все, що відбувається навколо неї. Що старше вона стає, то більше чинників соціального середовища впливає на її поведінку.

До значної напруги нервової системи та розвитку нервовості може призвести гучна обстановка, сімейні сварки. Дитина починає зауважувати несправедливе до себе ставлення, різкий або нервовий, швидкий перехід від надмірної суворості до пестощів, часті заборони, придушення ініціативи.

В умовах ДНЗ неадекватне поводження проявляється насамперед при звиканні дитини до нових умов ЖИТТЯ.

Як ліквідувати неадекватні форми поводження. Що раніше спробувати позбавити дитину від проявів неадекватної поведінки, то більше успішними будуть результати. Однак для цього слід дотримуватися певних умов: насамперед— порадитися з психологом, лікарем і з'ясувати, який стан здоров'я дитини; налагодити контакт з батьками і разом з ними боротися за нормалізацію психічного стану малюка; пам'ятати, що різні форми неправильного поводження дитини вимагають різного підходу до нього.

Так, у разі прояву вередливості і впертості слід забезпечити до дитини спокійне, доброзичливе ставлення, діяти методом відвертання і не заохочувати неправомірних вимог, не вдаватися до покарань. Краще перестати на деякий час контактувати з дитиною. Без відповідної реакції дорослого їй стає нецікаво вередувати чи впиратися. Тоді треба підійти до неї і спробувати залучити до будь-якої діяльності або гри, при цьому треба зберігати до дитини спокійне та доброзичливе ставлення.

Правильні виховні підходи в родині і в дошкільній установі приводять до бажаного результату.

При плаксивості доцільно відвертати увагу дитини, приголубити, залучити її до спільної гри з дітьми, дати доручення, щоб вона їх самостійно виконувала.

Велике значення для профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільної установи й батьків.

Рухове розгальмування можна зняти, включивши дитину в заняття, пов 'язані з цілеспрямованою діяльністю, яка має здійснюватися при позитивному емоційному ставленні малюка, його зацікавленості. Варто чергувати періоди рухової активності з періодами концентрації уваги, прагнучи до збільшення стійкості діяльності дитини. Якщо дитина настроєна агресивно, передусім варто з'ясувати причини такого стану: обстановку у родині, стан здоров'я малюка, стан його нервової системи. Слід уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії. Іноді доцільно перевести таку дитину в групу старших дітей. Дитину з проявами агресії треба постійно тримати в полі зору, займати її індивідуальною грою, давати цікаві доручення, стежити, щоб вона була зайнята грою або цілеспрямованою діяльністю.

Профілактика неадекватної поведінки полягає у створенні для дитини оптимальних умов розвитку, забезпечення достатньої, але не надмірної фізичної й психічної активності повноцінного спілкування з дорослими, правильної організації колективних ігор, систематичного перебування на свіжому повітрі, процедури загартування, чергування активності й відпочинку, зміни різних видів діяльності. Виховна робота має містити індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей слід пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання до труднощів, які зростають.

Варто усіляко заохочувати у дитини прояв самостійності. Якщо на

слова «я сам» обмежувати дії малюка забороняти йому робити, що він

хоче, то він дуже швидко починає відмовлятися виконувати вимоги

дорослих. Постійні заборони сприяють розвитку дитячої нервовості.

Разом з тим слово «не можна» має бути справжньою забороною. Якщо

дитина після слова «не можна» отримує бажане, то це слово не закріплюється як заборона. Для того щоб у дитини вироблялася диференціювання на слова «можна» і «не можна», дії дорослих мають відповідати

змісту цих слів. Відсутність такого диференціювання ускладнює життя

дитини, що не слухається не тому, що вона негарна або вперта, а тому,

що не може правильно оцінити вимог дорослих. Дитина охоче виконує

вимоги, якщо вони сформульовані у вигляді прохання, а не наказу.

Література:

1. Кочерга О. В.Психофізіологія дітей 1-3 років.-К.: Вид.дім «Шкільний світ»:2006.

2. Кочерга О.В.Повірте у свою дитину//Дошкільне виховання,2004, №3.

3. Люблінська Г.О. Дитяча психологія.- К.: Радянська школа , 1974.

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей .

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини .

3. Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання .

4. Використання системи „фішок” і грамот в оцінюванні діяльності дітей .

5. Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини .

6. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт , а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів .

7. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами .

8. Указуючи на помилки , намітити шлях до успіху .

9. Акцентування уваги учня на його успіхах , перемогах .

10. Створення ситуацій успіху .

11. Надання емоційної підтримки учням словами , поглядом , дотиком.

12. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень .

13. Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці у скутих , сором’язливих , тривожних дітей . Важливо звернути увагу інших учнів на їхні успіхи , підвищувати їхній статус у класі .

14. Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних , невпевнених дітей. Певний період часу їх можна включати в групи з 2 – 3 учнів , що разом будуть розповідати вірш , співати пісню і т. д. , щоб вони відчули підтримку .

15. Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми : „Знайомство . Як подружитися”, „Що таке дружба” і т. д. Така робота буде більш ефективною,

якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій , обговорення , проказування почуттів за даними ситуаціями . Також корисними будуть заняття з використанням веселих , жартівливих командних ігор .

 


 

Рецепт на цілий рік

Беремо (у рівних дозах):

- завзяття;

- оптимізм;

- любов;

- доброзичливість;

- турботу.

Додаємо:

- розуміння керівництва;

- гумор;

- налаштованість на успіх.

Змішуємо. Вживаємо щодня!

ПАМ'ЯТКА

«ПОРАДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ»

1. З'ясуйте, що саме вас турбує.

Розкажіть про свої турботи близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши проблему вголос, ви знайдете причину власних проблем і вихід із ситуації.

2 Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу.

3. Навчіться керувати своїми емоціями. Вирватися зі стресового кола допоможе проста вправа. Заплющте очі й подумки перенесіться на берег океану Підніміть руки вгору й розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одну на іншу — ліва знизу. Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, наситити мозок киснем і заспокоїтися. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удасться впоратися із хвилюванням.

4. Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже весело. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу посмішку, організм продукуватиме бажані гормони радості.

5. Відпочивайте разом із сім'єю.

6. Фізичні вправи знімають нервове напруження.

7. Музика—це теж психотерапія.

Слухайте спокійну музику.

8. Бувайте на вулиці. Гуляйте, сидіть у парку, бігайте.

9. Щоб уникнути розчарування, запобігти невдачам, не треба братися за непосильні завдання.

10. Постійно концентруйтеся на позитивних сторонах життя та подіях — це збереже здоров'я і сприятиме успіху.

11. Не зловживайте кавою, алкоголем.

12. Їжте морозиво — там є компонент, який поліпшує настрій. І банани — в них є серотонин, гормон щастя.

13. Уживайте вітамін Є. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін міститься у картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

14. Є багато різних систем аутотренінгу. На жаль, на те, щоб опанувати їх, у нас часто не вистачає терпіння й часу. А ось засвоїти кілька формул самозаспокоєння зовсім не важко.

Формули для самозаспокоєння

• Відкинь цю думку,

• Усе буде добре.

• Проблема вирішиться.

• Не варто хвилюватися.

• Я зосереджуюся на своєму диханні

• Я почуваюся здоровою.

• Я абсолютно спокійна

Думки розважливі. Спокійно обмірковую свої подальші дії.

На перший погляд усе це може здатися примітивним. Але чому б не спробувати потренуватися. Опанувати себе – значить оволодіти ситуацією.

Музикотерапія

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. У наш час музика широко використовується в лікуванні нервової системи.

Проти головного болю, емоційного напруження використовуються такі музичні твори:

• Л. ван Бетховен «Фіделіо»;

• В. А. Моцарт «Дон Жуан»;

• Ф. Ліст «Угорська рапсодія № 1»;

• Д. Хачатурян. Сюїта «Маскарад»;

• Дж. Гершвін «Американець у Парижі».

Для зняття гіпертонії та напруженості:

• Й. С. Бах «Ре-мінор» для скрипки;

• Б. Барток «Соната для фортепіано»;

• А. Брукмер. Месса «Мі-мінор»;

• Й. С. Бах «Кантата № 21»;

• Б. Барток «Квартет № 5».

Для загального тонусу, поліпшення самопочуття:

• Л. ван Бетховен. Увертюра «Егмонт»;

• П. Чайковський. Шоста симфонія, 3-тя частина;

• Ф. Ліст «Угорська рапсодія № 2».

Проти безсоння:

• Ф. Сібеліус «Сумний вальс»;

• П. Чайковський «Баркарола», «Осіння пісня», «Сентиментальний вальс»;

• К. Глюк «Мелодія»;

• Ф. Шуберт «Аве Марія», «Серенада»;

• К. Сен-Санс «Лебідь».

При негативних психічних станах:

• Р. Вагнер «Пісня вечірніх зірок» з опери «Тангайзер»;

• В. Белліні. Увертюра до опери «Норма»;

• К. Дебюссі «Море», «Місячне світло»;

• Ф. Мендельсон-Бартольді «Блискуче капріччіо».

При депресивних станах:

• Л. ван Бетховен. Симфонічна увертюра «Егмонт»;

• Ж. Бізе. Сюїта з опери «Кармен»;

• К. Дебюссі «Іверія»;

• Й. Гайдн «Створення світу».

При значній психічній та соматичний втомі:

• Й. С. Бах «Кавова кантата»;

• Б. Бріттен «Пітер Граймо»;

• М. де Фалья «Ночі в садах Іспанії»;

• Г. Гендель «Музика на воді».

У стані тривожності:

• Ф. Шопен «Прелюдії»;

• І. Штраус. Вальси;

• Ф. Шуберт «Веселі пісні»;

• Дж. Верді. Мелодійні арії з опер.

«Кольорові казки» — це синтез кількох психотерапевтичних технологій, які активно використовують практики в дошкільних навчальних закладах. Казки можна поєднувати з іншими методами кольоротерапії, як, наприклад, читання синьої казки у кімнаті, освітленій синім світлом, червоної — червоним. Казки читають спокійним тихим голосом, що налаштовує дітей на спокій. До речі, вібрації голосу, які виникають у процесі читання, також мають певний психотерапевтичний вплив, тому ми можемо говорити ще й про звукотерапію.

 


 

БІЛА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Вчора випав перший сніг. Усе стало біле. Все біле-пребіле - нічого не впізнати. Біла курка знесла біле яйце і загубила його у снігу. Білий півень заспівав білу пісню, а вона злетіла під стріху, примерзла отам, та й зависла білою бурулькою. Біла вивірка вивела білих вивірченят, а ті сховалися серед білого галуззя - і не знайти їх більше. Всі дерева - білі, йду лісом і не можу збагнути: де дерева, а де білий день.

Валує з димарів білий дим - навіть не знаю, як прочитаєте щось із написаного, бо в чорнильницях побіліло чорнило, їмо тільки білий хліб і п'ємо білу каву. Сьогодні вранці чистив чоботи - а паста для чобіт теж біла!

Навіть наша річка - Стир - лежить собі біла. Закинув спінінг, виловив білу щуку, розчинив її - а в череві біла качечка (ковтнула її ненажера), я качечці під крило оцю записочку та й підкинув - лети! Якщо побачите - нагодуйте, а пір'ячко на краях крилець не зайве обрізати, щоб не втекла, та ще грійте їй черевце білою грілкою, може, знесе золоте яєчко, то напишіть мені.

Моя адреса:

Білому Кротові на березі річки Стир.

Р. S. Можете все це намалювати, тільки білою фарбою, щоб не було там жодної чорної смужки.

 


 

ЖОВТА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло і життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі - в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися. "Почекай-но,- думало собі.- Довкола пурхають жовті метелики, достемнісінько як я, отож і я полечу". Курчатко підскочило, але ж крильця, крильця... тільки манюсінькі пуп'янки по боках, оторочені жовтим пушком... "Нічого,- вирішило курчатко.- Доросту до курки, то й літатиму високо-високо". Та й примостилося під квочкою, і заснуло, зігріте жовтим пір'ям мами.

А сонечко золотіло, мов жовтий млинець з такими смачними пахучими хрумкотливими краями.

Бджоли - достоту маленькі пластилінові кульки - літали від однієї жовтої кульбаби до іншої, а звідти - прямо в свій жовтий вулик, що скидався на величезну жовту бібліотеку. Медові рамки, наче великі книжкові полиці, аж до стелі заставлені стільниками. А стільники були схожі на шестикутні телевізори, де замість екранів виблискує жовтий мед...

До самого овиду цвіли жовті поля і луки: жовті анемони і примули, а найбільше - кульбаби. І тепер, як поглянути на сонце, здається, ніби воно щойно викупалося на вершині гори в жовтому пилку кульбаб. Так пломеніли галяви, що я не втримався і побіг в оту сліпучу жовтизну. Запилився весь, облип і обсипався жовтим пилком.

Підійшла жовта корова, подумала, що я жовта кульбаба, і з'їла мене. Так що більше я нічого написати не можу.

 


 

КОРИЧНЕВА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Я таки його бачив. Маленький та коричневий, він заліз на сковорідку, вистрибував по смажених кришениках картоплі і вигукував: "Коричневий! Коричневий!" Коли я посипав смаження перцем, він пчихнув та й щез.

Деякі, кому довелося його бачити, говорять те ж саме: це маленький коричневий чоловічок, який скрізь, де щось вариться, смажиться, печеться, кричить: "Кричневий! Коричневий! Коричневий!"- і все одразу підрум'янюється, гнітиться, стає коричневим, а отже, готовим. Проте бачать його лише обранці - потрібне превелике терпіння! Та мені кортить знову його побачити! Але де?

Де? Отам, де коричневе. А коричневе де? Напевне, гадаю, перестріну його біля боровиків.

Я знав, що боровики вилазять із землі білими і лише згодом, і невідомо в який спосіб, стають коричневими. Отам і бути коричневому чоловічкові. Рано-вранці засів на грибовищі коло коричневої ялинки та й чекаю. Ось-ось має показатися гриб. О - вибирається. Шапка біла. Тільки б не кліпнути,- має ж коричневий з'явитися. Чекаю, чекаю, ніхто не йде. Чекаю, чекаю...

Апчхи! Фу! Як налякав! Заєць чхнув. Я тільки мигцем глянув у його бік, а боровик уже зробився коричневим. Коричневий чоловічок уже був, вже перехитрив мене.

Та нічого. Дивитимуся на інший гриб. Пильно-пильно вдивлятимусь.

Дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь-дивлюсь, дивлюсь... Хрусь! Глянув - коричнева мурашка вивихнула ніжку. Шкутильгає, шку-у-тильгає бідолаха, шкода мені її. Та поки вправляв їй ногу, боровик став коричневим... Коричневий чоловічок устиг уже з'явитися і стати невидимцем.

Ну, нічого,думаю. Я зроблю ось так: залізу в боровик і заховаюся в черв'яковій нірці. Задумано - зроблено. Заліз та й вичікую. О, йде! Забрався він на гриб, а я - скік! - до нього! А він - скік! - та й пропав!

Отак він усе й робить - поки інші не чують, не бачать. Фарбує зелені шишки в коричневе - готово! Зелені жолуді в коричневе - готово! "Готово! Готово! Готово!"- тільки й чути. Одного разу я поклав собі настигнути його в горішнику, коли достигають горіхи. Він їх фарбує. Та поки вишукував в одному гроні, він фарбує інше. Я в одному - він в другому. Час від часу тільки й долинає: "Коричневий! Коричневий! Коричневий!" Нарешті я присів біля одного грона. Отут чатуватиму. Як усі пофарбує, йому до останнього, до цього грона все одно треба навідатись. Чекаю годину, дві, три. Чекаю день, другий - скільки ж можна оце гроно залишати нефарбованим? Раптом прилетіла коричнева лісова бджола, заплуталася в моєму волоссі і дзижчить, та так, що аж лісом луна йде. Нехай собі дзижчить! Я тепер напевне знаю, що це все навмисне робиться, аби я перелякався й не помітив, як приходить коричневий чоловічок, тому не звертаю на те жодної уваги. Хай кричить, хай жалить, як хоче, бо все одно дивитимусь на ті горіхи - а що, як саме зараз прийде!

Дзінь! Прилетіла коричнева комашка - дзінь! - і просто в око. Поки вибирав її звідти, дивлюся - а горіхи вже коричневі.

Тепер я збагнув, що коричневий чоловічок не хоче, аби його помічали, і кинув йому набридати. Та коли минулого літа я вигрівався на пляжі, де навколо повнісінько люду, сонце, дивлюся - а в Яніса на плечах їх аж семеро! Так-так, маленькі коричневі чоловічки коричневими пензликами фарбують йому спину. Сказав я про це Янісу, а він сміється - не вірить. Каже, спині лоскітно було, але він думав, що це я його теплим піском притрушував. Ще каже, таких чоловічків на світі не буває.

Як це не буває, коли я сам їх бачив! А вгледіти їх годен не кожний. Потрібне Превелике Терпіння.

Ніхто не знає, де вони живуть. Одні кажуть: у ведмежому кожусі, інші - в коричневих жолудях, а ще інші - під корою ялин.

А знають ті чоловічки лише двоє слів: "Коричневий " та "Готово". Тільки промовляють їх - все бубнявіє й розпускається, каштани випадають зі своїх кожушків, а у коричневої корови народжується коричневе телятко.

Але ніхто не знає, як оцих чоловічків називають насправді. Ви не чули, га?

 


 

СИНЯ КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Синій кінь серед гороху. І справді - синій кінь серед гороху. Я його ще вчора там бачив. Він скуб сині квітки гороху, і тепер я знаю, чому кінь синій.

Так задумали інші коні. Якось зібралися коні з усіх кінців світу. У тому товаристві чорні, білі, чалі та гніді, сірі, рябі й червоні коні метикували: "Може статися, що машини переможуть і нам доведеться загинути. Вже тепер лошат дуже мало. А ще як старих коней поведуть на ферми лисицям на розтерзання, то що тоді? Тож нехай один з-поміж коней стане безсмертним". І вони ухвалили, щоб вічний кінь був кольору надій та чекання - синій, немов гіацинти й незабудки. А з'являтиметься він скрізь, де тільки мріють люди. І коневі дали сині крила й нарекли його КОНЕМ СИНІХ НАДІЙ.

І ще товариство ухвалило, щоб Кінь Синіх Надій був завжди самотній, бо найдужче сумує той, хто один. Отже, не знатиме він ні побратима, ні подруги, як і не матиме він своїх лошат. Він буде самотній і безсмертний. Засумував синій кінь. Але товариство запевнило його, що сум у нього також синій і дуже йому пасує. І свого рішення не змінили.

"Ти - кінь мрії,- додали коні. - Ти можеш їсти й пити геть усе, що споживають усі коні,- сказали йому.- Але пам'ятай, тільки-но ти почнеш їсти лише те, що їдять усі, як вилиняє твоя синява і ти сконаєш. Ти - кінь мрії, і їсти тобі належить лише незабудки. Власне, сині квіти - єдина твоя страва. Коли небо

синє - сміливо йди і занурюйся в нього. А засиніє море - то йди й скупайся в морі. А захочеться пити, то відшукай собі джерело синіх надій. За синьою горою, у синіх просторах три сині вільхи ростуть поміж ялин.- там синіє те джерело. Там, де три сині блискавиці сполошили зайця. Там. де три сині хмари сплять у синій бочці... Там, де... але ти вже сам віднайдеш. А може, й не буде такого джерела, то пий із синіх відер, синіх мисок, синіх кухлів, синіх склянок. Лише пам'ятай, що вже ніколи не будеш поміж нами, а житимеш у синій далині. Люди мріють і вдивляються в далину. Отуди, де море далеке й синє, отуди, де небо далеке й синє, отуди, де ліси далекі й сині. Отам ти й мешкатимеш. І ні до кого наблизитись не зможеш, а якщо й підійдеш, то лише синьої години: в світанковому серпанку або вечірньому тумані".

Так сказали коневі товариші. Відтоді його рідко хто бачить, майже зовсім не бачать. А люди сумують без далини. Як ранньою весною прилітають шпаки і під горішником цвітуть сині конвалії, дивіться уважно, чи немає отам слідів синього коня. Інколи ми знаходимо у весняних садах з'їдені гіацинти. А ще ходіть тихо літніми полями, коли цвіте льон або на житнім полі займаються волошки - десь там пасеться синій кінь. Одного разу він з'їв сині квітки з парасольки Інточки. Пішла вона якось навесні, перед самісінькими іспитами, до лісу, вчити геометрію, кинула парасольку - і за теореми. А потім, ідучи додому, дивиться: то не її парасолька! Всі сині квітки поїдено, лишилися одні жовті. І як він так зумів вищипати такі малесенькі квітки? Одного разу в туристській подорожі ми розстелили на обід гарну скатертину, на якій були намальовані сині сливи... Пообідали - і гайда купатись. А прийшли назад, і що б ви думали - сині сливи поїдено геть до одної... Знову ж таки десь тут поблизу гуляв синій кінь. Та особливо йому до вподоби сині бантики з дівочих кіс.

А взимку його можна побачити лише в сутінках, де ялинки випростовують довгі сині тіні. Він злизує оті сині тіні, хоч сам змерз до кісток. Якщо ж дуже хочеться бачити його близько-близько, навіть сфотографувати - лишіть у сутінках горнятко вареників із чорницями. Він їх дуже полюбляє.

Тому, хто скаче на синьому коні,весь світ видається синім: зайці сині, верби сині, лози сині... Отже, так і кажуть: сині дива. Бо синій кінь - то ж і є оте синє чудо, а той, хто скаче на ньому - бачить сині дива! Як звикле, він підпускає до себе і дозволяє себе сідлати лише поетам. Та якщо у вас е жменька синього вівса... Є у вас жменька синього вівса?

 


 

ЧЕРВОНА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Полум'ячко, Вогнянка. Вогнедоня. Яка червона, славна на вістрі свічки пломеніє. Яка слухняна, яка люба! Чарівлива, полум'яна, щира доня вогню, яка гарна, червона... Червона шапочка, на ногах червоні черевички, ще й червоною хустинкою вимахує. Облизуючись, червоного язичка показує. Червоні щічки палахкотять. Вродлива, слухняна, Вогнянка, Вогнедоня.

Тільки в очах - не бачили? Тільки в очах - помітили?-щось недобре зблиснуло. Спалахнуло червоним - невтоленість іскорок. На волю! Волю! Лісом погарцювати, сухим мохом, сухою травицею, кущами, галуззям.

Червоне полум'ячко на кінчику свічки смокче ґнотика, смокче нитку. З нетерплячки в'юниться. Пустувати хочеться. Страх як хочеться! А червона Вогнянка, ласунка, у ліхтарику сидить, у склоклітці - не вибратись. Вичікує - Янітіс випустить, чекає - Гундарінь випустить. Гун, гун, гун! Гундаріню, братику, випусти! Гун, гун, гун! Гундаріню, вогнеотче, до паперів пусти, до всохлих трав, до глиці...

Пильнує Гундарінь - не випускає Вогнянку, бо напевне знає: не від неї ласка, буцім слово тепле. Якось не витримав, повірив, випустив Вогнянку на зелену галявинку. А та із сірника, шусть у верес: забула, навіки забула Вогнянка,на що присягалася. Розгулялася, затріскотіла. Виструнчилася, заскочила в ялинник, а там по ялинах. Потріскуючи, сягала верхів'їв. А назад не вертається: благаєш - не доблагаєшся. "Вогнянко, пломінчику!"- благає Гундарінь. Яка там Вогнянка, який пломінчик - уже пожежа мережить червоні вежі.

Збагнув Гундарінь, що він накоїв, випустивши полум'я. Тепер воно, невтримне, біснувалося. Тяглося в долину червоним пругом. Там і там - на всі боки. І не впіймати вже, уже не погасити. Немов червонюща ріка вилилася на кущі. Немов червона зміюка, звивається ялинами. Нападає, гей, червоним драконом, пожирає все, що не попадеться,- не давиться. Такого вогненного лиха ще не бачив Гундарінь. Все вгору, вгору лізло лісом, просто в небо! Бігли люди з червоними відрами, з червоними гаками, примчали червоні машини, а повсюдно аж стугоніло, лили білу воду в червоний вогонь - не допомогло, вогонь гуготів нестямно, шаленів, лютував - червоний, нестерпно червоний, аж багряний. Вигорів ліс.

І тоді добіг вогонь на інший кінець лісу, почав меншати, меншати, поки не став жалюгідний, нікчемний. І як підійшов Гундарінь, то, до землі прибита, на кінчику сухої гілки чекала його манюня-Вогнянка. Вогнянка, що так іще недавно просилася в світ і яку так необачно випустив Гундарінь на сухий верес. Вона меншала й, немічна, вигойдувалася, маленька гілочка жевріла в її серці, і вона знову почала вмовляти: "Гун-гун-гун!" А Гундарінь оглянув пре чорний, вигорілий ліс - скільки винищено життя! Горішника більш нема, ялівцю більш нема і не ростиме, згоріла смерекова кора - пече. Вигоріли пташині гнізда, не встигли повтікати зайці, і їх захопив вогонь, і вони згоріли.

А Вогнянка благала Гундаріня, щоб пустив її ще побратися з віттям, з ялинкою, з шишками... Та Гундарінь позбувся того жалю.

Лежали по лісі мертві зайчата з обгорілими вухами та чорними ніжками.

"Негіднице, негіднице, волоцюго! Згинь та щезни отут на місці!"

"Не треба сердитися, - сказав ліхтар. - Такий у неї дух. Нестримний. Не треба їй волі давати". І ліхтар засвітив своїм скляним верхом. "Вона гарна",- сказала лампа. У лампи також було своє скло. "Тільки не треба її відпускати

на волю. Тоді вона лагідна",- сказав камін. В каміні вітер роздмухував полум'я. В каміні над ним панував вітер. Про те ж вели мову й кухня, і піч. І всі пашіли теплими червоними ротами.

І тепер, знову вгамована, вилася Вогнянка, в кухні булькала картопля, дверцята зачинено, є тільки одна дірочка - димохід. А димохід довгий, там повно диму, отже всяка іскорка гасне в ньому, похлинається димом.

Так, іскри - то примхи вогню. Коли в лісі палає вогнище, іскрам так і хочеться загойдатися на якійсь сухій гілляці, хочеться випростатися, вирости й палити, червоно валувати. Кожне полум'я свічки так і норовить стрибнути на фіранку, а звідти - до шпалер недалеко, а потім упасти на ліжко й червоно вирувати по всій кімнаті, хлюпати червоним полум'ям.

Кожен сірник з шкіри пнеться, аби ним кресонули поблизу бензину. І гримне в повітрі, і вирветься червона квітка вогню - баххх! І тоді все летить, палахкочучи й спопеляючи.

Але поки що горить собі свічечка червоним полум'ям, ласкавою донею горнеться Вогнянка. "Хіба ти злюща?" - пита Гундарінь. "Ні, ні,- підморгує вона Гундаріню.- Ні, ні. Я тільки до лісопильні мрію добратися. Або до паперів. Пусти мене до кошика з паперами! Не відпустиш? Ну, тоді до коробки з сірниками! Сірники - то мої приспані принци. Ми влаштуємо манюсінький бал!"

Так вона день у день умовляє Гундаріня: "Відпусти, будь ласка, відпусти!"

Тріпоче така малесенька, червоненька, гарна і Гундарінь починає сумніватися, починає жаліти: пустити? Не пустити?

Та пригадає погорілих зайців, прислухається, як ліси просяться, будинки, сіножаті. Просяться так багато, так багато голосів благають - мо' цілий світ! "Чоловічку, Гундаріню, вогнеотче! Гундаріню, сіячу вогнів, майстре справ вогненних! Ти вогонь роздмухуєш, ти вирощуєш його, клопочешся з ним. Не роби так, щоб нам страшно було. Хай не вирветься полум'я, не втече, хай воно не приспить твою пильність! Щоб не підмануло! Воно ж хоч і не злюще, але нестримне. Не панує над собою. І, якщо вже напосядеться на інших - непереливки нам! Тоді кінець нам. Всім кінець!"

І коли Вогнянка знову заходжується неспокійно метушитися, вилискувати: "Пусти мене!"- щоби десь угризтися в солому,або починає примхливо погрожувати: "Доберуся, добудуся - все одно розкошуватиму",- то Гундарінь іде до телефону: "Бачиш? Зателефоную нуль-один. І сам на сам не буду з тобою. Всі станемо супроти тебе".

Полум'ячко, Вогнянка, Вогнедоня... Гундаріню хотілося б товаришувати. Янітісу також. І Карлітісу. З нею, з полум'ям, з Вогнянкою, Вогнедонею...

Та як з такою конозистою, з невірною, з такою облудливою, такою вертихвісткою, товаришувати?

 


 

СІРА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Я - Сірий. Я Сірий, мов ота мишка. А ще я Сірий, як попіл і пташка, сірий-пресірий, як пилюка. Я - Сірий. І тому, що є на світі я, так яскраво вирізняються всі інші кольори.

Де я? Де можна мене помітити? Та скрізь. Але почнемо з весни. Пливуть сірі сніги, весніє сіра земля, пагіння-сіризна висіває сірим-сірим цей світ. Та ледве проклюнеться якась брунька, моя сіра донька, як уже розквітає верба! Ну, хіба була б верба такою гарною й білою, якби ото я - Сірий, сірої весни не був таким сірим-пресірим? А ще сірої весни та з сірої землі вибивається зелена ружа, витикається із сірої землі ревінь, мов чортячі роги, червоний ревінь. Але почнемо ще раз. В сірих сутінках ранків вигулюються луками білі тумани. Ну, хіба видався б таким білим туман, якби не я - Сірий? Та нізащо. А як купається в сірому піднебессі червонюще сонечко, як виграє ранок, ми оспівуємо оцю красу лишень тому, що я - Сірий і я скрізь. Я, я перший з-поміж кольорів.

Я - найперший з усіх кольорів, за якими так нудьгують люди. Сірого ранку вони чекають на сонце, сірої ночі - на місяць, сірої весни - на квіти, сірої осені - на сніг. На моїй сіризні вирізняється кожна барва, отже я - найбарвистіший з-поміж кольорів, бо все стає привабливішим лише на моєму тлі. Білий ангорський кіт гарний, бо поруч - Я. Якби не сірі горобці, то з ким порівняти канарських пташок? Різнобарвні пташки гарні, бо є сірі пташки. Білі мишки гарні тому, що є сірі мишки, а білі піщинки тому, що є сірі.

Я - Сірий. Я допомагаю геть усім кольорам. Бува, вони не вміють самі себе показати, то я тут як тут - мовляв, дивіться, навіть з сірої дощової хмарини плету оті барвисті веселки. Мені ніколи того не жаль, що начебто плетуся позаду всіх - я колір не заздрісний, не завидющий. Я той, що народжує інші фарби, як ота сіра мильна вода, що народжує яскраву бульбашку на кінчику соломинки. А ви коли-небудь думали про це? Отже, тепер знайте, що то я допомагаю всім, я - Сірий. Який я з себе? Я ж уже казав: дивіться на пташку, на попіл, на пилюку. А ще вкиньте оцей червоний ґудзик у попіл. Ну, бачите? Який чудовий, різнобарвний ґудзик, правда? А за ним? Що там за ним? Це ж бо я - Сірий.

 


 

РЯБА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

Є різні Рябі. Є великі Рябі й малі Рябі. Вони якраз оті, хто все вишукує, робить рябим, а самих їх відшукати важко. Здебільшого вони сплять серед прибережного каміння. Маленькі, зовсім як ряба рінь,і ховаються серед неї великі - поміж більшого каміння. Але пошукай між брилами - і там їх також знайдеш! Знаєш, як відрізнити їх від каміння? То дуже просто. Приклади до руки: якщо на долоні відбилися крапинки, то натрапили на Рябого, якщо ні, то це звичайнісінький камінь.

Рябі котяться світом, як розписані кульки в дитячій грі, де кожна половинка кульки має свою барву. А ще вони зовсім неждано-негадане зупиняються: коли тільки заманеться, де тільки заманеться, біля кого тільки заманеться. І притулюються вони до всього тим рябим боком, яким заманеться. Що, підкотився до гороху? Виходить, бути гороху кольоровим: рожевим, білим, рожевим з фіолетовим. А тепер до мухомора? Значить, цього разу повернувся до нього Рябий червоним боком з білими крапочками. Підкотився до корови? Тоді бік у нього білий з чорними плямами або брунатний з білим. Дуже рідко, але Рябий закочується і межи свині. Тоді одне чи двоє поросят вкриваються чорними плямами. Рябі песики, рябі коти, рябі сонечка, рябі гадюки - всі до одного обкатані рябим боком Рябого. Але Рябий не тільки землею бродить, Рябий ще й плаває і цяткує в рябе риб'ячі спини. Чи бачили ви форель або осетра? Якими ж то вони тільки не фарбовані рябими фарбами-плямами! Рябий випестило яйце чайці та й іншим птахам. Усі рябі метелики ним фарбовані. Та й птахи також. Тільки-но по гніздах починають виводитися пташата, аж Рябий тут як уродився - розпочинає фарбувати.

Кажуть: рябий, мов дятлів живіт. То все справи Рябого. Люди цікавляться одне в одного: як тобі ведеться?

- Ет, рябе діло!

Тож зрозуміло, що до того діла Рябий причетний. Бо як "рябе діло"- то значить, що Рябий чаклує.

Зранку Ілзіта вдягла біле платтячко, всі подалися до лісу веселитися, та Ілзіта присіла в чорницю... Що тут казати: сукенка ряба стала...

Яніс узявся до писання і гадав на цей раз упоратися без бруду - куди там! Спочатку впала на зошит ляпка, стираючи, він від хвилювання угепав ще одну. Яніс заплакав, на зошит впало три сльозинки, кожна розлилася на три літери - увесь зошит рябий. Я допитуюся:

- Як ся маєш?

- Рябе діло,- відказує Яніс та плаче.

Коли, бувши в дорозі, лусне в машині шина, коли вже з самого ранку спізнюєшся, коли менший братик зачепить скатертину і потягне геть усе, що на столі, на підлогу - запевняю, що ряботиння не обберешся.

Люди гомонять: рябе життя. Це значить, що бувають білі дні та чорні дні, жовті дні заздрощів, сині дні надій. Поспитайте в бабусі, вона розповість. Вона часто каже: "В очах миготить" або "рябіє". Вона добре його, Рябого, знає. В неї довге та рябе життя.

Що місяць рябий, те вже всі бачили місячної ночі. А хто ще не примітив того, нехай пильніше придивиться. Вже й до космонавтів забрався Рябий. Але вчені кажуть, що й Сонце рябе, є і там якісь плями. І там встиг побувати Рябий. Хто ж то такий? Чого він тільки в цього поросяти побував, оцей зошит поляпав, цього

пса поцяткував плямами, оцю корову Рябою назвав ? Чому квітка гороху та квітка квасолі - рябі, а решта ні? Чому в одного хлоп'яти на носі ряботиння, а в іншого немає? Оцього я не відаю. Поспитайте у вчених. Казка про Рябого оповідає, а вчені виловлюють його і вивчають. Хто-хто, а вони відають.

Якщо ви не можете відшукати Рябого серед каміння на березі моря, то вчиніть отак: звечора покладіть на стіл відкриту коробку акварельних фарб та склянку води. А окрім коробки лишіть кілька аркушів білого паперу. І от прокинетесь уранці - папір геть розцяткований. То Рябий уночі грається. Спочатку бере склянку з водою й наливає її в мисочки з фарбами. А тоді, мов на клавішах, бігає собі взад та вперед по фарбах, ще й пританцьовує на білому папері. Одні кажуть, такі його забавки, інші - так він тренується. Але краще за всіх знають його художники. Він їх не боїться і не криється від них. Коли художник малює, Рябий сидить коло тюбиків або на палітрі (дошка, де розводять фарби) і, висвистуючи, змішує фарби. Він - помічник художника.

Одного разу, коли я мурував собі піч, намислив домовитися з Рябим художника Улда Земзаріса, щоб з тим Рябим глину місити. Де там! Земзаріс питав Рябого, чи хоче він помогти Зієдонісу. А той відповів, що Зієдоніс нехай сам собі місить глину або нехай запросить Сірого. Рябий в жодному разі не піде перегарцьовувати геть усе на сіре. Рябий усе сіре робить гарним і рябим, а не навпаки.

Одначе досить. Не можна ж рябі казки писати такими довгими - рябіє в очах. Час від часу, як читатимете цю казку, позирайте в дзеркало - як там ваші очі. Якщо рябіє, то час і відпочити.

 


 

БУРШТИНОВА КАЗКА

Імант ЗІЄДОНІС

"Як? І в тебе немає бурштину?" - витріщився кріт. Це означало, що кріт украй здивувався, бо ж очі в нього маленькі, ніби їх зовсім немає. "Як? І в тебе немає бурштину?!"

"Нема",- мовив я.

"То ходімо зі мною,- сказав кріт. - В тебе дуже ріденькі брови,- оглянувши мене, додав він.- Прив'яжи-но понад віями зубну щітку, інакше пісок виїсть тобі очі". І. помахавши мені лапкою, щез у норі. Тоді повернувся знову: "Ну, чого стовбичиш?" Я мерщій прив'язав над очима щітку й собі поліз.

Годин за дві кріт каже мені: "Так не годиться. Ти дуже повільно повзеш. Ми пройшли з десяток метрів, а до озера Енгуре не менше десяти кілометрів. Знаєш що? Ти краще йди собі по землі, а я вже прошкуватиму ніркою! А щоб ти мене не загубив, я час від часу прориватиму над собою землю і вистромлюватиму голову. А щоб не переплутав ти мене з іншими кротами, то поглянь: у мене один зуб - бурштиновий. Я висуну голову із землі і засміюся, тоді ти знатимеш, що то справді я". І кріт ошкірився і засміявся - крікс-крікс! - ніби поряд тричі переламали олівець.

Крікс! Крікс! Крікс!

Отак ми і рушили. Довго йшли. Три тижні. Я не раз у дорозі відпочивав, бо йому не так там і швидко ходиться, як мені землею. На шляху траплялися струмочки, рови, я їх перескакував, а він переповзав попід дном.

Часу було досить, і я собі читав. Дізнався геть усе про кротів, про бурштин, зрозуміло, а також про озеро Енгуре. Дізнався, що там колись було море і бурштин розкошував на його дні. А як море відійшло, то й лишилося озеро, немов чималий видолинок.

На третій тиждень йшли ми полями, а вони якраз неподалік від озера. По кротових горбках час від часу яскріли мізерні уламки бурштину. Я спитав крота: "Ти віддаси їх мені?"

"Кого? Чи не оці? Ні,- підсміювався він.- Вони випадково трапляються. Це не бурштин, а так собі, крихти... Цієї дрібноти отут пребагато. От якби ти побродив по картопляних борознах або восени пройшов озиминою, тоді інша справа..."

Я таки попоходив борознами і насправді напхав того бурштину повні кишені. А ще я надивився, як хлопчаки гасають за плугом, коли тато веде борозну. Мов оті шпаки, що визбирують черв'яків, так і вони вишукують бурштин. Десь наприкінці третього тижня забралися ми на березі озера в гай, що без жодного тобі куща, тільки зелений та світло-сірий мох. А грибів скільки!.. Грибів! Кріт висунув голову і - крікс-крікс! - заблищав бурштиновим зубом. "Отут. Сюди. Лізь за мною!" Я почепив собі понад очі зубну щітку і поліз.

Повземо, повземо, аж поки не дісталися кімнати, ну справжнісінька тобі зала. Там працювало багато кротів. Стіни вилискували бурштином, кроти його звідтіль вигризали, свердлили, точили, шліфували та краяли. "Отут бурштин розбирають і шматки вишліфовують. Потім роблять з них держаки для вбивання мух, бурштинові мильниці, мундштуки,- сердито просичав кріт.- Ще виробляють слоїки на пасту для взуття й попільниці..."

Хоч убийте, а не сподобалося мені там. Стільки бурштину, а вживають його на дрібниці, не складуть йому справжньої ціни. Розправляються, як з картоплею: смажать, їдять, чикрижать. Варять бурштинові галушки, смажать бурштинові млинці. А ще, мов цукровою пудрою, посипають торти. Сказав я й кротові, що ці горе-майстри мені не до шмиги. "Хіба якийсь там з-поміж них знається на мові бурштину?"-запитав я. Адже ж на власні вуха чув я, як лементує бурштин, скаржиться та проклинає нетямущих кротів, а вони не чують. Не тямлять вони бурштинової мови.

"Хе, то ж не наймудріші з кротів,- запевнив мене кріт.- Ходімо далі". Повземо, повземо і таки дісталися бурштинової майстерні.

"Ось тут розуміють мову бурштину",- сказав кріт. Я чув. як кожен майстер говорив з бурштином і лише потому починав його пошановувати. "Чи ти хочеш на цім боці зберегти блиск? А ти хочеш, щоб я вирівняв цю грань?" Отут насправжки майстри бачать кожний виблиск бурштину і кожну ваду і всю принадність зберігають. Приміром, мав бурштин три ніжки, то третю не відривали, мовляв, щоб лишень став він подібним до двоногого, ні. та й усе. А було - чотири вуха, то не відривали оті два, а залишали чотири. Траплявся бурштин з вусами, то лишали й вуса природними, і виходили гарні оздоби. Тут усякому шматочкові бурштину дозволялося самому вибирати все, що йому найбільш пасує. "Тобі пасує срібний ланцюжок",- казав майстер. Зовсім звичайний бурштин віднаходив свою справжню форму, поставав на своєму місці, яскрів у такому світлі, якого ще ніхто не бачив, от всі й кричали: " Глянь, де справжній бурштин!" Тут працювали справжні митці, які в кожному уламку бурштину всім на втіху віднаходили прекрасне, для кого в ньому нема жодних таємниць. Адже тут працюють ті, хто в майстерності ювеліра хоче досягти більшого! Ці умільці творять властивості людського характеру. Поглянь, ось, наприклад, Хвалько. Там стояла вилиняла солом'яна лялька з бурштином замість пупа. Ще Заздрість. На краю зали розлігся бурштин з бурштиновими крилами, а другий бурштин у цю мить підрізував йому одне крило. Отак вони там і зчепилися - заціпенілі - один з крильми, другий заздрісний, без крил, то підтинає їх першому. А далі кріт-художник відтворював у бурштині образ Балакучості або Плітки: шмат бурштинового язика вгвинтився другому шматку бурштину у вухо, а той свій язик встромив у вухо наступному, наступний - ще далі, і так далі й далі по колу, поки останній шмат бурштину не запхав і свого язика першому, і стоять тепер усі колом, і язик кожного у вусі іншого.

Бурштин у руках митців казково змінювався. Бурштинові шматочки топилися і перероблялися. Бурштиновий шматок раптом переливався у бурштинове світло, а бурштинове світло густішало в бурштиновому пилкові, і з тої хмарки пилку раптово з'являвся Бурштиновий чоловічок, котрий згодом знову міг повернутися до бурштинового шматка чи пощезнути в бурштиновому димі.

А коли ми верталися назад, то кріт дозволив мені вибрати щось у бурштиновій казці для себе. Я взяв Любов. Любов - то такий переливчастий бурштин, що ні в казці сказати, ні пером описати. Коли я його взяв, мені здалося, що він співає.

Як над моєю колискою співала мама. Коли на зворотному шляху я зупинявся перепочити у нірці, то раптом відчував, як на мене хтось дивиться. Це був шмат бурштину. Він так видивлявся на мене, що мені зробилося хороше і я зовсім не відчував утоми. І досі він на мене так дивиться. Отак дивилися на мене люди, котрі мене люблять.

Я вибрався з нори, і бурштин раптово щез і засяяв у долині, немов зоря. Я зразу впізнав - мій бурштин! Посеред тисяч, серед мільйонів зірок я впізнаю свою. Вдома я поклав його на стіл, і відтоді мені ніколи з ним не сумно. В новорічну ніч він горить, немов бенгальські вогні, а вечорами пахне квітами ялівцю. Інколи він зі мною ще й розмовляє. Коли я втомлююся, він нашіптує мені слова, які знімають утому. Пізнім вечором, коли всі вже притомилися і вкладаються до сну, починає свою розмову бурштин, і я можу йти крізь стіни, крізь темінь. Це тому, що з усіх сил світу - найбільша сила Любові.

Інколи мій бурштин вдивляється в мене, ніби щось просить. То він благає мене щось зробити, і я все можу, наприклад, вирятувати оту зірку, що впала в море, вхопити руками справжній снаряд і тримати доти, доки його не задушу. Я можу втримати руку, що піднялася для удару. Я можу стлумити геть усі злющі слова, і вони застигають на губах та безсило випадають, як зерня із соняхів.

Отже, я все можу зробити.

Інколи мій бурштин на столі уривчасто починає дихати - немов від хвилювання, немов під час перегонів на довгі дистанції. Отоді я знаю, що потрібно кудись поспішати. Бо десь ламають дерева, десь руйнують пташині гнізда, десь добрим людям коять лихо. Я беру бурштин до кишені, і ми біжимо. Коли бурштин дихає в кишені, я можу без утоми подолати сотні кілометрів.

Але в мого бурштину є ще одна чарівна сила. Він блякне під поглядом злих людей. Коли я розмовляю з людиною і бачу, що бурштин збляк, одразу насторожуся, бо розумію: ця людина погана, вона тільки прикидається доброю. Але серед добрих людей бурштин оживає, інколи так засяє, аж серце співає і теплішає в очах. А люди кажуть: "Які в тебе теплі очі!" - "Це все бурштин",- відповідаю. Але бурштин сяє і в моїх руках. "Це все люди,- зізнається він.- Це від людей". Отже, мені гарно й легко жити. З моїм бурштином мені чудово і легко жити.

А крота відтоді мені не доводилося бачити. Зустрічав я різних, але не того з усмішкою і бурштиновим зубом - його більше немає. Напевне, десь-інде шукає людей, які не мають свого бурштину. Якщо зустрінете - не бійтеся, ідіть за ним, він приведе вас до бурштинової казки. А мо', і до якоїсь іншої. Все одно - ми ще зустрінемося, можливо, в кольоровій казці, можливо в казці запаху, можливо, в казках, де вітер шарудить листям чи рве море. Казок так багато, і вони ніколи не минають.

Finland inotur picma