Joomla Templates and Joomla Extensions by ZooTemplate.com

Робота з дітьми

Головна статті
Робота з дітьми
Метод казкотерапії
Для раннього віку
«Веселі курчатка»
«До нас завітали веселі звірята»
Для дітей старшої групи
«Адаптація дітей до навчання в школі»
«Пори року»
Всі сторінки

«Відкрити серце для добра»

Робота практичного психолога з дошкільнятами

Конспекти занять з використанням методу казкотерапії


«Переможи свій страх»

для дітей середньої групи

Завдання: психопрофілактика та психокорекція дитячих страхів, невпевненості в собі через методи казкотерапії, психогімнастики. Формування у дітей вмінь та навичок практичного володіння виразними рухами: мімікою, жестом, пантомімікою. Розвиток активної уваги, зв’язного мовлення дошкільнят через уміння висловити свою думку, вміння вислухати зміст казки. Сприяти розвитку емпатії, навичок спілкування в колективі однолітків. Виховувати доброзичливість, впевненість у собі.

Хід заняття:

1. Привітання в колі.

- Добрий день, мої малята!

Дуже рада Вас вітати!

Я Вам в очі подивлюсь

І привітно посміхнусь,

І до Ваших долоньок доторкнусь…

(Вихователь (психолог) по черзі вітається з кожною дитиною поглядом, посмішкою, торкаючись своїми руками долоньок дітей.)

2. Ігровий етюд «Тінь».

- Діти, сьогодні ми з вами вирушаємо в казку-подорож … Згідні? Я буду Вашою Феєю-чеарівницею, а ви будете моїми добрими чарівниками, помічниками. (звучить легка музика).

- Ставайте за мною на лісову стежинку, яка поведе нас в казку, а там живуть різні звірята: зайчик, їжачок, білочка, лисичка, ведмедик, вовчик. Моя чарівна паличка торкається кожного з Вас і ви стаєте моїми тінями:

Ідемо, як лисичка, що несе квіточку,

Ідемо, яка ведмедики, що несуть мед,

Ідемо, як вовчик, що кидає камінці,

Ідемо, як зайчик, що стрибає по лісі.

(імітація виразних рухів, міміки названих персонажів)

Фея зупиняється, піднімає чарівну паличку і говорить:

- Мої маленькі чарівника, послухайте, здається, що хтось плаче під ялинкою …

(прислухаються всі: пантоміміка)

- Діти, це маленький зайчик …

(Вихователь дістає зайчика з-під ялинки).

- Давайте погладимо його, приголубимо, щоб він заспокоївся. (Діти по черзі гладять руками зайчика, жаліють його …).

- Ось наш зайчик і заспокоївся, і хоче розповісти нам, яка історія трапилася з ним у лісі …

(включається «таємнича» музика, легкі акорди)

- Прийшла зима. У лісі тиша лягла на ковдру снігову … Давайте сядемо зручніше, щоб слухати казку чарівну.

3. Розповідання казки Т.Іванової «Зайчик-переможець».

Зайчик-переможець

Т.Іванова

Зранку Зайчик виглянув у двір і першою, кого він побачив, була Білочка. Звірята з Білочкою приятелювали. І Зайчик теж.

Але сьогодні... Він подивився на Білочку — і його серце закалатало, хвостик затремтів від страху. На Білочці сьогодні була шапочка з червоним хрестиком, білосніжний фартушок, а збоку висіла сумка з ліками. Це означало, що сьогодні всім звірятам робитимуть щеплення.

Білочка була лікарем. Вона могла дуже швидко дістатися будь-кого, навіть коли взимку були великі кучугури снігу і важко було пересуватись по лісу, Білочка спритно стрибала з гілки на гілку, з дерева на дерево. Тому вона своєчасно могла допомогти хворому чи зробити щеплення здоровому звіряткові.

Зайчик розумів, що щеплення робити треба, щоб потім не захворіти. Але він все одно боявся.

«Добре їжачкові, — думав він, — Чох-Чох сміливий і завжди іде першим на щеплення. Ще й примовляє: «Я зовсім не боюся уколів»

Зайчику дуже хотілося бути таким, як Чох-Чох. Але як?!

Від страху він вирішив сховатися від Білочки; стрибнув під ялинку і вона накрила його своїми великими лапами-гілками. Сидить Зайчик тихо-тихо. Коли щось зашелестіло у траві, біля ялинки зупинився Чох-Чох. Він почав якось дивно поводити, їжачок то сильно напружував, стискав лапки, заплющував очі, наче піднімав щось дуже важке. І казав: «Це я так дуже боюся!» А потім раптово розтискав лапки та починав повільно дихати і казати:

— Тікай від мене, страх! Я нічого не боюся!

Зайчик від подиву аж почав голосно гикати!

— Я, Чох-Чох, і не знав, що ти теж боїшся.

Всі вважають тебе сміливим.

— А я і є сміливий. Бо сміливий не той, хто не боїться, — відповідає їжачок, а той, хто може перемогти свій страх.

— Навіщо ти напружував лапки та все тіло?

— Бо страх живе тільки у напруженому тілі, а якщо розслабитись, то страх швидко покидає тебе, бо йому більше ніде жити. А ще страх дуже боїться сміливих слів. Тому я і казав:

— Я нічого не боюся!

— Я теж так хочу! — із заздрістю прошепотів Зайчик. Ну, біжи швиденько, шукай Білочку і спробуй зробити, як я, — порадив Чох-Чох.

Зайчик напружив лапки, сильно заплющив очі, потім зняв з себе напруження, розслабився.

— Тікай від мене, страх! Я нічого не боюсь!

І побіг шукати Білочку, щоб першим зробити щеплення.

Не той сміливий, хто не боїться, а той, хто долає свій страх.

4. Обговорення змісту казки.

- Про кого ця казка?

- З ким дружив Зайчик?

- Ким працювала Білочка? Що вона робила в лісі?

- Що викликало страх у Зайчика?

- Як Зайчик вирішив уникнути щеплення?

- Чи правильно він зробив (повівся)?

- Кого побачив Зайчик під ялинкою згодом?

- Що промовляв Їжачок? Що Їжачок порадив зробити Зайчику?

- Хто тобі найбільше сподобався в казці?

- Чи хотіли б ви бути схожими на наших героїв? Чому?

- Чи траплялося вам чогось або когось боятися? Як ви себе поводили? Хто допоміг вам долати страх? Що ви відчували потім, коли все минулося? Розкажіть, як раділо ваше тіло?

- Отже, діти, кожен з нас хоч деколи відчуває страх і це цілком природно… Але треба вчитися перемагати, долати свій страх, як його переміг наш Зайчик в казочці.

- Діти, а кого в казці можна назвати сміливим?

- Так, і Їжачка, і Зайчика, бо вони перемогли свій страх. Бо сміливі не ті, хто боїться, а ті, хто долають свій страх.

5. Вправа «Я не боюсь!»

- Діти, страх живе тільки в напруженому тілі, а якщо розслабитись, то страх швидко покидає нас, бо йому більше ніде жити. А ще страх боїться сміливих слів: «Я нічого не боюся!»

- Давайте спробуємо це показати через виразні рухи і міміку:

(Діти за психологом виконують психогімнастичний етюд «Я не боюсь!»)

Напружились, долоньки стиснули в кулаки, затамували подих, а тепер розслабили все тіло, руки, ноги і сказали по черзі.

«Тікай від мене страх, я нічого не боюсь!»

(Психолог підходить до кожної дитини, кладе свої руки на долоні дитини і вони промовляють слова).

- А зараз, давайте підемо далі стежкою, час нам повертатися в дитячий садок, і візьмемо з собою зайчика, який переміг свій страх, і заспіваємо йому пісеньку:

Ой, ти, зайчику, маленький,

Годі мерзнути, боятись,

Ти іди скоріш до хати

Ми дамо тобі морквинку,

Ще й велику капустинку.

Понеси їх у лісок

Годувати діточок.

Прощання в колі «Усім-усім до побачення!»


Конспекти занять психологічного супроводу дитини раннього віку в період адаптації.

«Кошенята на прогулянці в садочку»

Хід заняття:

Малята, я буду вашою мамою-кішкою, а ви – моїми кошенятами …

Давайте підемо разом, погуляємо в садочку.

Гра «Сонечко і дощик»

На небі сонечко світить,

Вийшла кішечка гуляти,

А за нею – котенята.

Вони бігають, стрибають,

Радо сонечко вітають.

(імітація рухів за дорослим)

Любе, ясне сонечко,

Лагідно сміється,

У садочку котенятам

Весело живеться.

Аж ось налетів вітерець: ш-ш-ш-ш!

Нагнав хмарки … Сонечко заховалось … і почав падати дощик.

Няв-Няв!

Котенята, швидше додому!

(діти біжать під розкриту парасольку)

Психолог промовляє:

Дощик! дощик!

Кап-кап-кап!

Мокрі всі доріжки,

Нам не можна йти гуляти,

Бо вже мокрі ніжки.

А ось і дощик перестав падати:

Знову виглянуло сонечко

У наше віконечко …Няв-Няв!

Котенята граються,

Радісно всміхаються!

(Діти вибігають з-під парасольки)

(Гру повторюємо 2 рази)

Психолог: - Давайте ще пограємося, мої дітки-кошенята! В гру «Киця умивається».

(гра супроводжується показом дій дорослим)

Кішечка вмивалася,

Лапками втиралася,

Ось так, ось так

Киця умивалася.

Хвостиком крутила,

Молочка хотіла,

Ось так, ось так

Хвостиком крутила.

Лапки витирала,

Спинку вигинала,

Ось так, ось так

Лапки витирала.

Прибіг песик

- Гав-гав-гав!

Ось так гав-гав- гав!

Нашу кицю налякав!

(діти втікають)


«Веселі курчатка»

Хід заняття:

Психолог збирає дітей біля себе.

• Погляньте, малята, хто до нас сьогодні завітав! (на руці одягнена рукавичка курочки, або м’яка іграшка).

• Так, це Курочка. Давайте привітаємося з Курочкою і познайомимося з нею.

• Добрий день! (по черзі підходить до кожної дитини і вітається, знайомиться).

• Діти, Курочка кличе нас на галявину, хоче з нами погратися: Давайте візьмемося за ручки і підемо всі разом. (йдуть за психологом, тримаючись за ручки).

Психолог: Ко-ко-ко!

На галявину йдемо.

Ко-ко-ко!

Гратися там будемо.

Під час читання вірша діти разом з психологом виконують рухи, що відповідають словам дорослого.

Нумо, діточки малі,

Вгору крильця підняли,

Низько-низько нахилились,

Із струмочка гарно вмились.

А тепер присіли, встали,

Посміхнулись, заспівали:

Пік-пік-пік.

(повторюють 2 рази)

Психолог: -А тепер пограємо, зерняток у відерце назбираємо. Розсипаємо різнокольорові кришечки на килимку – діти бігають і збирають «зернята» у одне велике відерце.

Всі курчатка, як могли,

Добре лапками гребли. (імітація рухів)

Весело погралися

Ще й поро звивалися,

А тепер додому час,

Зачекалися там нас.

(беруться за руки і йдуть разом з психологом по килимку).


«До нас завітали веселі звірята»

Хід заняття:

Психолог вітається: Добрий день, мої малята!

Дуже рада вас вітати!

Давайте привітно посміхнемось

І до ваших долоньок доторкнемось.

Психолог підходить і по черзі торкається своїми долонями до долоньок дітей.

- Діти, сьогодні я йшла до вас у садочок і зустріла по дорозі Колобка (показує).

- Привітаймося з Колобком. (вітаються)

- Доброго дня, дітки! Скільки вас багато! Як у вас тут гарно, тепленько, іграшок багато і я хочу з вами залишитись в групі і погратися.

Котився я по дорозі і побачив під ялинкою багато звірят. Я їх із собою взяв. Ось вони в кошику сидять (показує): І зайчик, і ведмедик, і білочка, і лисичка.

- Давайте, діти, пограємося з нашими звірятками і Колобком.

- Зараз пограємося з Білочкою.

Рухлива гра «Білочки-подружки», дітям можна одягнути маски-наголівнички білочок, виконуємо відповідні рухи з дітьми.

Ми веселі білочки,

Любимо стрибати.

Ставайте разом з нами

І будемо всі грати.

Лапки в боки, вгору – вушка,

Скачуть білочки-подружки.

Раз, два, три, чотири, п’ять -

По гілках вони біжать.

(Повторюємо гру 3 рази)

- Ой, як весело ми погралися.

- Діти, наш зайчик поки ми гралися щось засумував, він плаче. Давайте ми його пожаліємо, погладимо своїми рученятами, щоб він заспокоївся і грався з нами далі.

Дорослий по черзі передає дітям іграшку-зайчика, вони його гладять і кажуть за дорослим заспокійливі слова: не плач, Зайчику, я тебе люблю.

- А тепер, мої малята, давайте ще пограємось із Зайчиком, щоб він був веселий. (діти беруть іграшку зайчика і ідуть зграйкою за дорослим, який промовляє слова.

Довгі вуха, куций хвіст,

Невеличкий я на зріст,

Дуже спритні ніжки маю,

І від вовчика тікаю. (біжать).

Тра-ля-ля, тра-ля-ля,

У садку сьогодні я.

(2 рази)

В мене друзів є багато:

І Колобок, і білченята.

З ними в лісі я гуляю

Та ще й пісеньку співаю.

Тра-ля-ля, тра-ля-ля,

У садку сьогодні я.

(Повторити гру 2 рази)

- А тепер, дітки, пора вже з нам із Колобком йти, до інших діток завітати.

- До побачення, малята!

 


 

Конспект відкритого заняття з дітьми старшої групи на тему:

«Розвиток базових емоцій та волі»

Завдання:

Сприяти створенню позитивного чуттєво-тактильного та емоційного контакту дітей і психолога, дітей між собою, створення атмосфери теплого спілкування між усіма учасниками процесу.

Закріпити знання дітей про різні види настрою людей і дітей, про залежність певних емоційних станів від життєвих ситуацій, про те, що своїми емоціями в поведінці слід керувати.

Розвивати вміння дітей відтворювати самостійно характерні особливості виразу обличчя, міміки, жестів людей згідно словесної інструкції. Допомогти дітям особистісному, інтонаційному самовираженню свого внутрішнього емоційного “Я” через гру – драматизацію казки.

Продовжувати формувати у дітей елементарні навички психоконтролю, релаксації, саморегуляції вольових зусиль та своїх емоцій.

Виховувати у дітей доброту, любов та повагу один до одного в міжособистісному спілкуванні.

Хід заняття:

Психолог заходить у зал.

- З добрим днем, весняним днем всіх гостей вітаю! І до цього залу своїх дітей запрошую.

Звучить ніжна мелодія. Діти заходять до залу і стають поряд з психологом.

- Діти, сьогодні в нас гостей багато,

Треба всіх їх привітати!

Дитячі вітання: “Добрий день!”

- Діти, давайте візьмемося за руки і станемо в коло, і, дивлячись (один одному) в очі, привітаємо один одного лагідним ім’ям і милою посмішкою... (Привіт, Юля!)

Діти по черзі обмінюються поглядом, говорять привітання.

- А зараз давайте привітаємося своїми долоньками. Ви відчуваєте долоньками тепло своїх друзів і передаєте їм своє все тепло, яке є в вашому серденьку.

Психотренінг “Тепло серденька-сонечка”.

- Діти, від ваших сердечок зараз йде проміннячко, а це значить, що в вашій душі є сонечко. Промінчики вашої любові, посмішки йдуть від вашого сердечка.

Ось зараз притуліть серденько-сонечко до свого серця міцно-міцно, щоб воно ввібрало усі найкращі ваші почуття, усю любов, тепло і передайте його один одному.

Звучить ніжна мелодія, діти по черзі передають серденько-сонечко, притуляючи кожен до своїх грудей.

- Діти, я бачу, що у всіх вас гарний настрій, отож можна розпочати нашу подорож у дивний світ казкового Королівства Настрою, у світ пізнання (його таємниць) таємниць принцеси Волі.

Давайте сядемо на килимок і трішки відпочинемо перед дорогою... Закрийте всі очі і глибоко вдихніть 3 рази...

Звучить легка таємнича музика.

- Уявіть собі, що ви потрапили на зелену галявину в лісі... Кругом тихо... Вдихнули глибоко і повільно відкрили очі.

Встаємо з дітьми.

- Діти, дивіться, на цій галявині стоїть замок Павучого Королівства. Показую Тут живуть 3 Павучки. Тут дерева, кущі, трава засновані плетивом-павутинням, немає квітів, немає сонечка – тут сумно... Давайте, діти, допоможемо мешканцям цього королівства і зробимо їх життя веселим і щасливим.

Гра-драматизація казки “Павучок і Чарівна Квітка”.

/одягаємо наголівнички павуків (3 шт.), квітів (5 шт.), Фея/ Зміст додається.

- Діти, на цій чарівній галявині виросла Чарівна Квітка, яка принесла разом і весну в це Королівство, і виросло тут ще багато-багато квітів, та стільки, що серед них загубилися маленькі гномики...

Вони мені розповідають,

Як вночі у королівстві тут гуляють,

І веселими бувають, і сумними , і боязливими,

І спокійними, і вразливими...

- Діти, давайте знайдемо серед цих квітів і покажемо здивованого гномика.

Діти знаходять і показують (якого гномика знайшов).

- А зараз, давайте покажемо своєю мімікою, жестами, позою настрій знайденого гномика.

Вдихнули, розслабились.

Сумного гномика,

зляканого гномика,

спокійного гномика,

сердитого гномика,

і веселого гномика.

Після кожного показу знайденого гномика діти самі відтворюють мімікою, жестами його настрій. Йде релаксація вдих-видих.

- А тепер, будь ласка, виберіть кожен гномика, на якого хочете бути схожими.

Діти вибирають (все збирають з коврика: квіти і гномики) і говорять:

- Втомились ми трішки в подорожі.

- Отож я вас запрошую відпочити, погратись з морськими хвильками.

Гра-етюд “Ми – морські хвильки”. Зкучить запис музики (шум моря). Діти виконують рухи зі стрічками блакитного кольору. /Присіли зі стрічками, закрили очі, вдихнули глибоко 3 рази.../

- Уявіть собі, що ви – морські хвильки. Відкрили очі... На морі – ранок... Повільно сходить сонечко і повільно піднімаються хвильки, повіває легенький свіжий вітерець. Хвильки на морі легенькі, спокійні... Сонечко зійшло, заспівали чайки, хвилька заблищала. Засміялася, заграла в проміннях сонечка! Вона весела! Привіт, сонечко! Хвилька грається із сонечком! Сміється хвилька!

Хі-хі-хі! Ха-ха-ха! Так весело! Поволі вітерець стихає... Хвилька каже: ш-ш-ш-ш... хвилька спокійна, лягає на берег тихо і лагідно...

Присідають, нахиляють голівки донизу, руки зі стрічкою витягують поперед себе.

- Складаємо стрічки. Продовжуємо подорож далі.

Діти, давайте сядемо в наше коло і продовжимо розмову... У всіх нас з вами настрій може бути дуже різний. І залежить він від різних ситуацій в нашому житті, в які ми з вами потрапляємо. Ось зараз, передаючи цю чарівну квітку один одному, продовжимо речення: “Мені весело, коли...”, “Мені сумно, коли...”, “Я боюсь, коли...”, “Я здивований, коли...”, “Я сердитий, коли...”

Так, діти, у нас, наших друзів, у всіх людей бувають такі моменти в житті, коли наші почуття керують нами: ми неспокійні, роздратовані, когось можемо образити поганим словом, своїми вчинками, розповісти чийсь секрет.., і тоді так неприємно нам на серці, а тому ми повинні вчитися стримувати свої негативні емоції, вміти взяти себе в руки.

Ось які поради дала нам принцеса Воля у цьому казковому Королівстві.

Порада 1. Візьми себе в руки.

Як лише відчуєте, що так і не терпиться когось обізвати, штовхнути, викрикнути тоді, коли треба помовчати (щось у вас не виходить) – треба доказати собі свою силу: обхватити долонями лікті і сильно притиснути руки до грудей – це поза стриманої людини. Давайте спробуємо. Вправа на саморегуляцію.

Порада 2. Прикуси язичка.

Коли відчуваєш, що назовні рветься викрикування, а треба змусити себе стриматися, промовчати – подивись на щось зовсім маленьке і прикуси язичка, ось так... Показати.

Порада 3. Вдихни повітря.

Коли роздратовані – вдихніть повітря глибоко-глибоко і тихенько, повільно видихніть, щоб самі не чули свого видиху. Спробуємо...

Порада 4. Я хочу, я вмію, я зможу...

Коли ви виконуєте будь-яке завдання, а воно у вас не виходить – не засмучуйтесь, почніть все спочатку, скажіть собі подумки: “Я хочу, я вмію, я зможу...”, і воно у вас обов’язково вийде.

Порада 5. Не капризуй, не бурчи – твоє капризування може зіпсувати настрій

іншим людям.

Діти коли ви будете виконувати ці поради, вами будуть задоволені дорослі: і тато з мамою, і вихователі в дитячому садку; ви самі будете собою задоволені. Ви будете носити сонечко в своєму серці, будете добрими, веселими, а такі діти всім приємні, бо вони випромінюють світло з душі...

Стомились ми, діти в подорожі, вже час повертатись додому, в дитячий садок, давайте ляжемо на цій гарній галявині і відпочинемо, розслабимося...

Розслаблення під музику і слова. /“Природні звуки”/

Діти лягають на коврик, застелений килимком із квітами. Психолог включає музику їз записом спокійної мелодії , звуками природи.

- Закрийте очі... Уявіть, що ви на казковій лісовій галявині... Ви лежите на м’якій зеленій травичці, навколо вас багато чарівних квітів... Вся галявина наповнена пахощами трав, квітів, співом пташок. Ви відпочиваєте, дихаєте легко, рівно, глибоко. Ручки ваші розслаблені, ніжки теж розслаблені... Сонечко гріє, пестить промінчиками ваше личко, ваші ручки, тепло переходить у ваші ніжки...

Тривала пауза (10 – 15 секунд).

- А ось ви бачите чарівні метелики, які літають скрізь, сідають на квіти, на травичку, чуєте спів птахів...

Пауза (5 секунд)

- Дмухнув легенький, свіжий вітерець... Світить сонечко... Дихається легко, рівно, спокійно. Вам так тепло і приємно... Ви спокійні. Ви відпочили... А тепер потягніться, відкрийте очі, усміхніться... Помаленьку вставайте... Відпочили?

Ось ми вже і вдома, в дитячому садочку...

Сподобалась вам подорож?

Діти, давайте знову станемо в наше коло і візьмемося за руки, скажемо один для одного щирі побажання і подаруємо милу посмішку, і у всіх у вас буде гарний настрій, буде приємно, радісно на душі.

Діти говорять побажання.

- Хай кожен день для вас

Приносить радість,

І рідко десь блукає сум,

А настрій буде тільки гарним!

А серце – добрим і ясним...

- Діти, я і Вінні-Пух вас всіх дуже любимо і хочемо на згадку про нашу зустріч подарувати вам ось ці веселі, яскраві кульки!

Роздаємо з іграшкою Вінні-Пуха.

- Заняття закінчено. Попрощайтеся з гостями.

Діти: “До побачення”.

Психолог:

До побачення, спасибі,

Завітайте ще до нас,

І дівчатка, і хлоп’ятка,

Всі чекатимуть на вас!

Гра – драматизація казки «Павучок і Чарівна квітка»

Куточок лісу - це Павуче королівство, куди не потрапляє денне світло. Дерева, кущі, високі стебла трави (квітів немає) густо засновані мотузяним плетивом павутинням, у вічках якого сидять, схиливши голову й злегка погойдуючись, павуки - вони сплять.

(Діти-павуки в чорних накидках з білим павутинням на спині -хлопчики (4). Дівчатка (квіточки і одна Чарівна Квітка). Фея - дорослий.)

Звучить повільна "таємнича" музика. З під плетива, розгортаючи його, виходить похнюплений Павучок з наплічником, відтворюючи характерні рухи свого персонажа: ноги, напівзігнуті в колінах, плавно ступають на ширині плечей, зігнуті в ліктях руки, розведені.

Павучок (сідає на пеньок і журно роззирається довкіл): Як тут темно, незатишно, сумно... Тяжко мені жити в цьому сірому й завжди невеселому павучому світі. (На його обличчі з'являється радісний вираз). Є, придумав. (Схоплюється на ноги). Сьогодні вночі я все павутиння зроблю різнобарвним! Буде так весело, яскраво!

(Звучить музика ночі. Павучок виймає різноколірні стрічки й накидає їх на павутиння.

Потім сідає на пеньок і засинає.

Звучить музика ранку. Інші павучки-хлопчики прокидаються і здивовані стривожено перезираються).

I Павук: Що це? Хто таке зробив? (Здивовано).

II Павук: Яке неподобство! Жах! (Сердито).

III Павук: То, мабуть, малий Павучок усе це накоїв. Неслух! (Забирають стрічки кольорові).

Павучок (виходить наперед): То я й піду від вас і більше ніколи сюди не повернуся, (ображено).

(Відбігає, схлипує під кущиком, засинає).

(Звучить ніжна музика і з'являється Фея разом з квітками-дівчатками.

Легенько кружляють, стають біля феї).

Фея: Що сталося, малий Павучку? А чому ти тут сам, без дорослих?

(Павучок прокидається, дивиться здивовано...)

Павучок: Хто ви такі?

Фея: Я - фея квітів.

Квітки: А ми її помічниці-квіточки.

Павучок: Я хотів, щоб наше сумне сіре королівство стало веселим і (різнобарвним) кольоровим, але не зміг цього зробити. Дорослі павуки мене насварили, і я пішов від них. (Сумно).

Фея: Не журися, павучку - ти можеш його змінити, можеш зробити королівство веселим і барвистим. Звичайно, якщо справді цього хочеш.

Павучок: Дуже хочу! (Впевнено).

Фея: Зрозуміло. Тобі треба покропити павутиння чарівним нектаром

і...

I Квітка: ... і тоді на ньому виростуть яскраві різнобарвні квіти...

II Квітка: Від їхніх пахощів усі стануть добрими і веселими у вашому королівстві.

III Квітка: Йди на галявину з нами - там ось-ось виросте Чарівна

Квітка.

Фея: Попроси її дати чарівного нектару. Але запам'ятай: чарівний нектар зможе дістати лише той, хто насправді добрий.

Павучок (весело): Дякую тобі, Феє квітів, я побіг.

Павучок (зупиняється): А я добрий? Навіть не знаю... (Розгублений стоїть, думає...)

Фея: Ніколи не зупиняйся на півдорозі. Сміливо йди вперед до своєї мети, але ніколи не чини зла. Йди!

Павучок: Так, я піду. (Впевнено).

(Виходить на галявину з травою, квітами. Дівчатка сидять в колі, а в центрі — Чарівна Квітка).

Павучок: Які ви тут гарні всі! А хто тут з вас Чарівна Квітка? Квіти (показуючи на неї в центрі): Ось вона!

І Квітка: Вона ось-ось має розквітнути, але їй не вистачає водички і вона сумує, бо не може розквітнути... (сумно...)

Павучок: То я допоможу! Я принесу для Чарівної Квітки водички!

(Бере відерце, приносить води, підходить до квітки і "хлюпає" на неї.

Звучить музика. Дівчинка-квітка "розквітає" (піднімається, розпростує голівку, ручки до сонця)).

Чарівна Квітка: Який ти добрий Павучку, ти допоміг мені, і за це я дам тобі свого чарівного нектару. Бери його, ось він. (Дає з рук коробочку з нектаром).

Павучок підходить до плетива з павутинням і кропить його нектаром (і квіточки розкидає по павутині).

Виходять 2 павучки, зупиняються, здивовано принюхуються, дивляться.

I Павучок: Щось так приємно пахне!

II Павучок: Що це? Квіти?! Який чудовий ранок. Усі діти разом: Яка краса!

Фея: А ось і ваш Павучок повернувся! Павучок: То ви вже не гніваєтеся на мене?

I Павучок: Ні, ми раді тебе бачити.

II Павучок: Тепер у нас дуже гарно.

Фея: Ось і стало ще одно королівство веселим і щасливим. Гарно жити в добрі та злагоді. За добро завжди відплачують добром.

Акорди музики. (Діти знімають "маски-наголівнички").


КОНСПЕКТ ЗАНЯТЬ

психологічного тренінгу

«Адаптація дітей до навчання в школі»

Заняття № 1

Завдання: Створити умови для позитивного емоційно-чуттєвого контакту між дітьми та психологом;

сприяти самовираженню дітей через «Я» - висловлювання, подолання перешкод у спілкуванні;

зняття психологічного напруження. Формування поняття

«Ми – одне ціле – наш клас».

1. Привітання в колі з називанням імен кожного.

- Привіт, мене звуть Оля!... (супровід легкої музики за вибором психолога).

- Вправа «Продовжуємо речення: Я люблю займатися …»

2. Психотренінг «Тепло серця-сонечка».

- Діти, давайте візьмемо це серденько-сонечко, притиснемо його до своїх грудей і передамо його один одному… Ви передаєте все своє тепло, любов, ніжність, яке є у вашому серденьку. Промінчики добра, злагоди об’єднують нас в одне єдине ціле…, зігрівають нас…

3. Читання казки «Про Мурашку, яка пішла до школи».

Казка про мурашку , яка пішла до школи

( автор О. Катинська )

В одному лісі , на красивій суничній галявині , жили сімейства мурах . Дорослі мурахи ходили на роботу , залишаючи своїх дітей удома з бабусею . В інших роди-

нах з малятами залишалися мами . Деяких мурашок водили до дитячого садка за старою сосною .

Минув якийсь час , мурашки підросли , їм час було йти до школи , де вчать писа-

ти й читати , де дізнаються багато цікавого про ліс , у якому вони живуть , про життя мурах у минулому . Лісова галявина сповнилася радісної суєти : батьки купували дітям рюкзачки , до них складали кольорові олівці , ручки та зошити , зроблені з тонкої кори клена .

І ось настав день , коли всі мурашки вирушили до школи . Їх зустрічав мураха-

вчитель , що відвів усіх в клас .

Мурашки дуже хвилювалися : адже вони тепер учні , а це так незвично . Що означає бути учнем , вони ще погано знали . Поки вони тільки розглядали свого вчителя ...

Поступово мурашки стали звикати до школи , полюбили свого вчителя , зна-

йшли друзів ... Але були й такі , кому було важко : вони сумували за мамою . Одним з таких учнів було маля Вусатик . Він постійно думав про дім , відволікався на уроках не міг ні з ким подружитися , і тому на перервах завжди сумував . Вранці йому не хотілося йти до школи . Так тривало багато днів , і мурашка думав , що так буде завжди ...

І ось якось уранці Вусатик , як завжди , збирався до школи . Небо було сірим , со-

нечко сховалося , і від цього було зовсім сумно . Мама дала Вусатику бутерброд з малиновим варенням і сказала : " Час ..." Вусатик плівся по стежині , дивився на сіре небо , що , здавалося , от-от заплаче ... І тут з неба впала Крапелька .

- Ой , - сказала вона . - Мурашко , чому ти така сумна ?

- Не бачиш , чи що , до школи йду , - знехотя відгукнувся Вусатик .

- А , до школи ! Як це чудово ! Отже , ти учень ?

- Ну , учень , і що ?

- А я от сиджу цілими днями в хмарині та мрію , що колись теж піду до школи . Але ми , крапельки , не вчимося ... Крапелька засумувала .

- А чому ти так хочеш до школи ? Там же нудно : сиди собі за партою , а вчи-

тель постійно щось говорить , іноді навіть не встигаєш розуміти . А ще там ба-

гато незнайомих мурах , а ще ...

- Що ще ? - запитала Крапелька .

- А ще там немає мами , - зітхнув Вусатик .

- Дурненький , коли я з Дощиком буваю біля школи , я часто бачу через вікно , як багато там мурашок : одні розглядають книжки , інші пишуть карлючки .

- Це букви , - виправив Вусатик .

- Як це чудово - букви ... А що ти ще знаєш ? - поцікавилася Крапелька .

- Ну ... - почала Мурашка , - я знаю : про букви , що їх дуже багато , а з них скла-

дають слова ... А ще є цікаві книжки з картинками ...

- І ти їх усі вмієш читати ? - запитала Крапелька .

- Ні , поки що мені їх читає мама або вчитель , але потім і сам навчуся !

- Як я тобі заздрю , Вусатику ! Ти знайдеш у школі друзів , дізнаєшся багато ці-

кавого , будеш майже як дорослий . І головне - уяви , як радітимуть за тебе тато і мама . Ти приходитимеш зі школи , розповідатимеш , як провів час , з ким познайо-

мився , що робив на перервах , який у тебе вчитель . Тепер ти можеш робити щось сам , без допомоги мами , тому що ти - учень .

- Але ти знаєш , як це важко , - знову поскаржився Вусатик .

- А хіба цікаво , коли все легко і просто ? Адже це нудно ! До того ж , ти не один

усі твої друзі теж уперше в школі , їм теж нелегко . Деякі звикають швидше , а інші повільніше . Але всі не можуть бути однаковими , чи не так ? Комусь лекше , комусь ні ... Тож Вусатику , біжи до школи , а ввечері розкажи мамі , які уроки були сьогодні , з ким ти грав . Просто підійди до неї та скажи :" Мамо , послухай , як було сьогодні в школі " .

- Дякую тобі , Крапелько ! Я побіжу , бо спізнюся на урок , - прокричав Усатик .

Він вбіг до школи , піднявся по сходинках у клас і сів за парту поряд з іншою му-

рашкою .

- Привіт , Вусатику , - сказав сусід по парті .

- Добрий ранок , - відповів Вусатик і посміхнувся .

- А ти сьогодні веселий , - відгукнувся сусід .

Тут увійшов учитель і почався урок . Вусатик роззирнувся : небо за вікном не здавалося вже таким сірим , тому що там , у хмарах жили крапельки , Учитель не здавався таким незрозумілим , як раніше .

- Вусатику , відкрий книжку ,- почула мурашка . Вусатик відкрив книжку і чомусь усміхнувся . " Я учень " , - гордо подумав він .

А ввечері , коли мама прийшла з роботи , Вусатик посадив її на диван і сказав :

- Знаєш , мамо , у школі все так незвичайно ... Сьогодні ми вчили нові букви і ще малювали картинки , а ще ...

- Що іще , маля ? , - запитала мама .

- А ще я скучив за тобою , ненько , але мені час робити уроку - адже завтра я знову піду до школи , а ввечері знову розповім тобі про те , що там було ...

Обговорення казки: чому Вусатику було сумно в школі?

Які сумні слова він вимовив?

Як розуміти слова Крапельки: «Треба навчитися бути учнем»? Хіба цього потрібно вчитися?

Спробуйте сказати слова: «Я – учень», - так само гордо, як їх вимовив би Вусатик.

Чому мамі не довелося ввечері змушувати Вусатика робити уроки?

4. Вправа «Ми один єдиний букет квітів».

- Давайте знову всі станемо у коло і виберемо кожен собі квітку з цього великого букету. Подивіться, всі ви такі різні, і чимось схожі, як ці квіти… Кожен з нас має свої улюблені книжки, іграшки, цукерки, кольори одягу, але всі ви прийшли в один перший клас, у вас одна вчителька… ви будете кожен день зустрічатися, спілкуватися, і, звичайно, будете допомагати одне одному в труднощах навчання. Отже, всі ви по-своєму красиві, розумні, добрі, любимі батьками, вчителькою. Як і у квітів, в нас є весна, літо, осінь і зима… Давайте піднімемо руки і складемо один єдиний красивий букет квітів вашого класу. А тепер поставимо їх у спільну вазу нашого кола.

5. Прощання в колі. Вправа «Усім-усім до побачення».

Діти ставлять свої кулачки «стовпчиком», потім голосно кричать: «Усім-усім до побачення!». І прибирають кулачки.

Заняття № 2

Завдання: продовжувати формувати почуття поваги, доброти, єдності дітей в класі, сприяти позитивним контактам всередині групи; зняти напруження через музику та гру.

1. Вправа 1. Привітання в колі «Незвичайний привіт».

Психолог: Діти, ми кожен день вітаємося одне з одним словами : «Добрий ранок!» «Привіт!», Здраствуйте!». При зустрічі люди обмінюються вітаннями. Це обмін людським теплом. Зустрічаючись, ми можемо обмінюватись і поглядом, і посмішкою…Сьогодні ми спробуємо привітатися незвичайно… (Психолог йде по колу до кожного і показує прийом незвичайного привітання), а діти повторюють по черзі, по колу:

« долонька до долоньок»;

«носик до носика»;

«лікоть до коліна»;

«помахом руки»;

«зняти капелюха»;

«потиснули руки один одному»;

«реверанси».

2. Вправа «Ми одне єдине ціле – наш клас!»

Всі ви у класі дуже різні і водночас

чимось схожі один на одного. Пропоную

переконатися в цьому:

- Присядете всі, хто любить морозиво…?

- Кому подобається ходити в школу? вийти в коло;

- Хто знайшов собі друга в школі? (плеснути в долоні);

- Кому не подобається писати?

- Хто любить читати?

Отже, ви побачили і зрозуміли, що всі ми маємо багато спільного і відмінного, але всі ви один 1 клас, дружите, граєтесь, і кожен день навчаєтесь чогось нового.

Тож, поважайте один одного, допомагайте, коли щось не виходить, і просто дружіть.

3. Читання казки «Бджола та оса».

Казка «Бджола та Оса»

Жили собі дві приятельки — Бджола та Оса. Вони мали чимало спільного. Обидві були власницями ніжних прозорих крилець, які носили їх по полях та луках, обидві любили ласкаве сонечко, й обидві захищалися від ворогів за допомогою маленького колючого списика-жала.

Але в цьому жалі ховалися відмінності між Доброю Бджолою та Злою Осою. Так-так, Бджола була доброю, а Оса— злою. Чому так з ними сталося? А ось яка причина. Коли наші приятельки були ще молодими й безтурботними, вони полетіли далеченько від знайомої луки й опинилися в парку, де гралося багато дітей. Діти були веселі, шукали нових цікавих знайомств. Тож побачивши двох гарненьких летючих подружок, вирішили потоваришувати з ними. Найсміливіші простягнули руки до їхніх крилець (адже вони замінюють комахам рученята) і...

Ось тут і відбулося найголовніше в житті Бджоли та Оси. Обидві відразу вжалили сміливців. Але Бджола, побачивши, як скривився від болю Петрик, так пошкодувала за свою властивість випускати жало, що ледве не вмерла від жалю до хлопчика. Цієї ж миті вона вирішила: «Я буду захищатися так лише задля оборони. Я не хочу завдавати болю іншим, а хочу робити добро». Бджола була господаркою свого слова, тож вона почала збирати мед і пилок із квітів, опилювати рослини й просто втішати всіх пісенькою своїх крилець. Люди стали будувати для неї хатинки-вулики й навіть підгодовували її в скрутний час.

Але не так сталося з Осою. Вжаливши Петрика, вона ще більше надулася від чорної злості, коли побачила, як боляче малому. Жалю до Петрика в Оси не було зовсім, хвиля жорстокості заслала їй очі, й Оса дедалі грубшала й бажала всім лише зла, зла, зла.

Оса не відчувала чужого болю, а навпаки —вона шукала його й раділа з нього.

І сталася дивина! Як від початку не були схожі Бджола з Осою, то зміни в їхній поведінці зробили їх цілком відмінними й зовні. Там, де завжди радо чекали на Бджілку, там проганяли й навіть хотіли знищити Осу. її постійна злоба робила сусідство з нею небажаним, відсутність доброти не додавала їй друзів, а велика злість стала тягарем навіть для неї самої.

І якось самотня Оса почала просити допомоги: «Допоможіть мені стати іншою!»

Обговорення з дітьми: «Хто знає, як допомогти Осі?»

Яка була Оса ? Чому? А бджола ? Що треба робити щоб бути добрим?

4. Прощання в колі:»Усміхнений комплімент».

- Діти, давайте скажемо, посміхаючись одне одному та дивлячись в очі, свій комплімент.

Заняття № 3

Завдання: Сприяти позитивному настрою дітей в групі, виявити певні проблеми особистісного та навчального характеру дітей в школі, релаксація перед заняттями.

Вправа 1. Привітання в колі.

Психолог по черзі підходить до кожної дитини, дивлячись їй у вічі, доторкається своїми долонями до долонь дитини і говорить: «Привіт, Саша…, Оля…!». Дитина відповідає: «Привіт… (ім’я психолога)».

Вправа 2. «Срібний дзвіночок в настрою».

- Давайте візьмемо цей дзвоник в руки і хай кожен цим своїм дзвінком скаже, з яким настроєм ви сьогодні прийшли до школи. (Всі діти по колу виконують цю вправу із дзвінком. Якщо дзвіночок звучить дзвінко, радісно – у дитини все гаразд, якщо сумно, протяжно – дитина чогось боїться, відчуває дискомфорт…). Отже, у всіх вас хороший настрій і ми продовжуємо наше спілкування в цьому колі…

Вправа 3. «Най-най-у школі».

- Діти, зараз кожен з вас подумає і передаючи цю квіточку, одне одному по колу, продовжить речення: «Для мене у школі найцікавіше…, а найважче…». Підсумок.

Вправа 4. Релаксація: «Танець під музику. Вільна імпровізація».

Вправа 5. «Я хочу тобі побажати…. Прощання в колі.

Хороші побажання один одному на цілий день.

Заняття № 4

Завдання: Усвідомлення дітьми повсякденних правил поведінки на уроках, бажання допомогти один одному в труднощах навчання; формування позитивних взаємин «вчитель – учень». Зняття психологічного напруження.

Вправа 1. Привітання в колі.

- Діти, давайте станемо в наше велике-велике, гарне коло:

Стали разом ми у коло,

Скільки друзів, глянь навколо!

Будемо всі дружно грати,

Один одного вітати.

(Привітання по колу долоньками і поглядом).

Вправа 2. Читання казки «Шапка-невидимка».

Казка «Шапка-невидимка»

У Лісовій школі з'явився новий малюк, Мишеня.

Мишеня було дуже здібною дитиною. Про це йому постійно говорили мама з татом, і дідусь із бабусею завжди захоплювалися ним.

У Лісовій школі його чомусь прийняли без захватів і замилування. Вчитель- їжачиха на заняттях запитувала всіх дітей. Вона засмучувалася, коли Мишеня викрикувало відповідь, перебивало інших дітей. Йому здавалося, що його запитують мало, нечасто. Якщо відповідь Мишеняти була правильною, то воно гордо вертіло головою в усі боки, щоб показати: «Ось який я!». Але діти та вихователька не помічали геніальності Мишеняти.

Тоді Мишеня вирішило всіх здивувати своїм «солов'їним» писком. І це йому вдалося! Вчитель суворо подивилася на Мишеня, а діти голосно засміялися. «Ось, нарешті, — подумало Мишеня, — усі помітили мене!» Й, забувши про заняття, Мишеня почало міркувати, чим би ще всіх вразити.

Особливо Мишеняті сподобалося, коли посміялася Білочка з його стрибка через хвостик під час заняття. Тільки вчитель не усміхалася. Їжачиха підійшла й тихо запитала пустуна: «Чому ти нам заважаєш?» Але замість відповіді почула пронизливий писк Мишеняти. Діти-звірята сміялися, й Мишеня було щасливе.

Коли після уроків за Мишеням прийшли батьки, вчитель побачила в їхніх очах замилування своїм сином і замислилася: «Що ж робити? Як допомогти Мишеняті стати уважною й слухняною дитиною? Адже зараз він чинить як маленька дитина з ясел, а не як учень першого класу! Як навчити його бути терплячим і виконувати правила? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм товаришам? Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?»

Наступного дня вчитель почала заняття з історії про шапку-невидимку, що зберігається в секретному місці в кабінеті директора школи. Шапка ця — невидима, інших вона теж робить невидимими, Їжачиха сказала, що готова надягти її на голову будь-якій дитині, яка заважає всім учитися. Мишеня захотіло, щоб надягли на нього, у ній він ще більше вразить навколишніх.

Вчитель підійшла до стола Мишеняти й доторкнулася до його голови. Здавалося, що нічого особливого не відбулося, тільки звірята перестали звертати увагу на Мишенятка. Мишеня намагалося бешкетувати, але потім йому це набридло (адже ніхто вже не сміявся, не звертав на нього уваги) .Через якийсь час воно стало прислухатися до завдань вчителя. Намагалося їх виконати й захотіло відповідати. Але його ніхто не помітив. Мишеня образилося: «Ну й нехай, вони ще пошкодують!»

Нарешті заняття закінчилося й діти пішли гратися в ігровий куточок. Тоді вчитель знову доторкнулася до голови Мишеняти й «зняла» шапку. «Правда, сумно бути одному?» —тихо запитала їжачиха й додала: «Пограйся, відпочинь разом із дітьми, а коли почнеться друге заняття, шапка-невидимка знову повернеться до тебе. Так буде доти, доки ти не навчишся допомагати друзям вчитися, а не заважати їм».

Мишеня сиділо мовчки й до дітей гратися не пішло. Воно думало... На занятті з математики Мишеня помітило Білочку, що ніяк не могла справитися із завданням.

Мишеня підійшло до Білочки й запропонувало: «Хочеш, я допоможу тобі?»

Білочка мовчки кивнула. Вони разом упоралися із завданням і Мишеня знову почуло дзвінкий сміх Білочки та побачило вдячний блиску й очах! Ніколи Мишеня не почувалося таким потрібним! Йому було дуже приємно!

На занятті з читання Зайченятко відповідало, а допомагати йому вчителька запросила Мишеня. І знову Мишеня відчуло себе потрібним і побачило подяку в очах Зайчати! Адже воно не відповідало за товариша, не перебивало його, а тільки допомагало.

Після того, як вчитель подякувала Зайчаті й Мишеняті за гарні відповіді, Мишеня раптом згадало про «шапку-невидимку». «Що ж із нею трапилося, чому й куди вона зникла?» — здивувалося Мишеня. А вчитель Їжачиха і звірята любо всміхалися...

Вправа 3. Обговорення казки:

1. І з ким би ти дружив у цій школі?

2. Діти, чому зникла Шапка-невидимка?

3. Чи хотів би ти побути в Шапці-невидимці? Якщо ні, то чому?

Вправа 4. «Голова дракона кусає свій хвіст».

Вправа 5. Продовжуємо речення: «Моя вчителька…»

- Діти, кожен день вас зустрічає в школі ваша вчителька……….. Подумайте і скажіть, чим вам подобається ваша перша вчителька….

Вправа 6. Прощання в колі.

Станем знову ми у коло.

Скільки друзів – глянь навколо.

Попрощатись не забудем,

І чекати знов на зустріч будем:

До побачення!


Конспект заняття

з використанням методу казкотерапії

«Пори року»

для дітей старшої групи

Мета: Закладати в дітей основи моральності через ознайомлення їх зі змістом казки. Сприяти об’єднанню дітей в колектив та створенню позитивної атмосфери в групі через ігри «Серденько-сонечко» та «Деревце».

Формувати в дітей вміння висловлювати власну думку. Розвивати уяву, слухову увагу та пам’ять, зв’язне мовлення, елементи логічного мислення, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Розвивати творчу уяву під час малювання.

Обладнання: Чотири ляльки в костюмах, які відображають різні пори року, музичний супровід, папір, фарби.

Хід заняття:

Вихователь: Діти, давайте візьмемось за руки і станемо в коло… А зараз давайте привітаємось своїми долоньками. Ви відчуваєте долоньками тепло своїх товаришів, тож передайте їм все своє тепло, яке є у вашому серці. Від ваших сердець зараз йдуть промінчики, а це значить, що у вашій душі є сонце. Проміння вашої любові, посмішки йдуть від вашого серця. Ось зараз притуліть «Серденько-сонечко» до свого серця міцно-міцно, щоб воно ввібрало усі найкращі ваші почуття, усю любов, тепло і передайте їх один одному.

(Звучить ніжна мелодія, діти по черзі передають один одному «серце-сонечко», притуляючи кожен до своїх грудей).

Вихователь: Ось і подарували ми один одному сонячне тепло наших сердець. А ще нас кожен день зігріває сонце, яке світить на небі.

- Діти, а в яку пору року сонечко найбільше зігріває нас, землю? А в яку найменше? Які пори року ви ще знаєте? Так, рік має чотири пори року:

Першою іде зима

Новий рік веде вона.

Другою іде весна

Квітами заквітчана.

Третім літечко йде в наш край,

Дозріває урожай.

А четверта – осінь

Коровай приносить.

Сьогодні я вам прочитаю казку про ці чотири пори року, яку написала Аліна Воскресова. Називається вона «Казка про чотирьох дочок року».

То ж сідайте всі зручненько,

Руки – ноги тримайте вільненько.

Та й слухайте, будь-ласка,

Ось таку чудову казку.

(Читання казки)

Аліна Воскресова

Казка про чотирьох дочок року

Це було дуже давно. В одному королівстві дуже часто змінювалася погода: вчора світило сонечко, розквітали квіточки, сьогодні – сніг іде кругом, дує холодний вітер, а завтра – іде сильний дощ, опадає листя з дерев … Дуже тяжко було жити людям від такої погоди.

Високо на небі, в захмарному палаці жив цар, якого звали Рік. Йому було дуже шкода людей, тому він вирішив послати на землю одну із своїх донечок, щоб вона допомогла людям навести лад на землі. У царя було чотири доньки. Всі вони були розумними, добрими і гарними, але зовсім не були схожі між собою.

Перша дочка любила одягати білі, сині і срібні плаття. Вона вміла розсипати скрізь пухнастий сніг, заковувала ріки гладеньким, як дзеркало, льодом і охороняла сон в природі. Називали її Зима.

Друга дочка була весела, чарівна. Вона одягалась в ніжні зелені і рожеві платтячка. Вона уміла розтоплювати сніг і лід, скликати перелітних птахів і дарувати перші квіточки. Її звали Весна.

Третя дочка теж була весела, чарівна. Вона одягалась в яскраві плаття, дарувала багато тепла і світла, багато квітів і ягід. Її звали Літо.

Останню дочку Року звали Осінь. Вона була дуже сумною, але одягалась в жовті, оранжеві плаття. Вона вміла поливати дощем, присипляла природу, дарувала багато фруктів і овочів.

Цар ніяк не міг вирішити, яку з дочок послати йому на Землю. Довго він думав і вирішив так: на Землі повинні побути кожна з дочок. Сказав – зробив. І ось всі дівчата по черзі відправились на землю: Зима, Весна, Літо, Осінь.

Нарешті прийшов час для вибору. Став цар запитувати людей: „Чи сподобалась вам Зима? Що було поганого і хорошого?” І відповіли люди: „О, великий царю, твоя дочка Зима принесла нам холодні дні, у нас не було ні квітів, ні плодів, відлетіли птахи у теплі країни. Але вона подарувала нам змогу кататися на ковзанах, санках і на лижах, грати в сніжки, подарувала прекрасні свята – Новий рік та Різдво. Ми полюбили Зиму.

- А що скажете ви про Весну – мою другу донечку? – запитав Цар.

- Коли прийшла Весна – розтанули сніги, розлились річки і нас підтопило. Але знову стало тепло, повернулись додому птахи, розквітнули квіти, розпустились зелені листочки на деревах. Твоя дочка Весна прекрасна, - відповіли люди.

- Чи сподобалась вам моя дочка, яку звати Літо? – спитав цар.

- Так. великий царю. Ми її полюбили. Нас кусали комарі і ми боялися грози; але немає нічого приємнішого, ніж купатися в річці, їсти смачні, соковиті плоди, ягідки, милуватися літніми квітами в лузі.

- І ось моя четверта дочка Осінь. Що ви про неї скажете?

- Восени знову стало холодніше, пішли дощі, відлетіли співучі птахи. Зате ліс одягнувся в червоний, жовтий, оранжевий одяг. Це так гарно. У нас був багатий врожай овочів, фруктів, грибів та горіхів. Хоч і сумна Осінь, але ми її теж полюбили.

Замислився цар. І справді, як же бути? Всі дочки людям сподобалися, а разом бути і владарювати вони не можуть. Але цар був дуже мудрий і справедливий. Він знайшов вихід з даної ситуації і оголосив людям своє рішення: „Віднині хай кожна з моїх дочок приходить до Вас по черзі, і на один і той же час.”

Так і повелось з тих пір: гостюють у нас по черзі зима, весна, літо і осінь.

Вихователь: Діти, хто із сестер вам більше всього сподобалась? Чому?

- Чи є хтось такий в казці, хто вам не подобається? Чому?

- Які найкращі подарунки дарують нам Зима, Весна, Літо, Осінь?

- Як ви думаєте, чому людям було погано без дочок Року?

(Відкривається ширма і з’являються чотири ляльки, вдягнені у вбрання, яке відповідає порам року – зимі, весні, літу, осені).

Вихователь: Діти, ви впізнали, хто завітав до нас? Так, це дочки Року – Зима, Весна, Літо та Осінь. А зараз уважно послухайте загадки і відгадайте, про яку пору року в них розповідається:

Стало біло навкруги –

Я розтрушую сніги,

Наганяю холоди,

Води сковую в льоди.

В дружбі з дітьми я всіма

Здогадались? Я … (Зима)

Привітанням журавля

Я пробуджую поля,

Небеса і ручаї,

Я заквітчую гаї.

Відгадали хто вона,

Ця красуня чарівна? (Весна)

Зрілі вишні у садку,

І синички у ліску,

Теплі дні, барвисті квіти

Нам дарує щедре … (Літо)

Що за дівчинка блукає

Із дерев листки зриває,

Птахів у вирій відправляє,

У садах врожай збирає? (Осінь)

(Діти відгадують загадки, вибирають ляльку, вбрання якої підходить до даної пори року, розглядають її і закріплюють ознаки цієї пори року)

Вихователь: А тепер, діти, сідайте за столи і спробуйте намалювати зиму, весну, літо та осінь. Намалюйте ту пору року, яка вам найбільше подобається, зобразіть те, що вам найбільше запам’яталося і ми з ваших малюнків оформимо календарик, у вигляді книжечки.

(Діти малюють. Розповідають про свої малюнки)

Вихователь: Діти, ми вже з вами знаємо, як змінюється природа в різні пори року. То ж давайте пограємо в гру «Деревце». Станьте в коло, підніміть руки і уявіть, що ми – дерева.

(вихователь включає музику і говорить)

- Ось стоїть ліс. У лісі всі дерева молоді, красиві. Тут є різні дерева: берізки, дубки, тополі. У лісі зима. Іде сніг, дме вітер. Деревам холодно. (Діти показують, як хитаються дерева від вітру, як їм холодно, сумно) Але ось вітер стихає. Перестав іти сніг. Виглянуло сонечко. Це прийшла весна. (Діти розправляють «ручки-гілочки», показують, як набухають бруньки (кистями рук) і радіють сонечку). Сонечко гріє все тепліше. Ось уже розпустились бруньки і весь ліс зазеленів. Усі дерева радіють, що прийшло літо. (Діти показують). Та ось на небі з’явилась хмарка, подув сильний вітер, впали перші крапельки дощу. Дощик пішов все більше і більше. Дерева радіють дощику. Але поступово дощ став холоднішим і холоднішим … Повіяв холодний вітер. Це прийшла осінь. Дерева стають сумними, облітає з них листячко. Дерева засинають.

(Все це діти показують так, як вони уявляють або повторюючи за вихователем. Присідають, закривають обличчя руками. Вихователь хвалить дітей за те, що вони були як справжні дерева).

Вихователь: Ось і закінчилась наша зустріч з казочкою. А тепер ще уважно розглянемо малюнки та оформимо з них книжечку - календарик.




 

Finland inotur picma